Нещодавно узбецький інтернет-ресурс UzMetronom.com повідомив про можливе розміщення в Узбекистані військової бази США, яка повинна замінити закритий у липні Центр транзитних перевезень в передмісті Бішкека. І хоча інформація про це вже була спростована узбецьким Мзс, самі по собі плани американців щодо збереження військової присутності в Середній Азії сумніву не викликають.

Приводом для припущень про намір США розмістити військові об'єкти в Узбекистані став візит в Ташкент командувача Центральним командуванням Збройних сил США, генерала Ллойда Джея Остіна III. За інформацією UzMetronom.com мета візиту — заручитися згодою Узбекистану на розміщення в узбецькому місті Термез, який від Афганістану відділяє лише Аму-Дар'я, американського військового контингенту і військової техніки, у першу чергу, авіації.Оскільки законодавство Узбекистану розміщення іноземних військових баз на її території забороняє, база США може функціонувати під вивіскою логістичного центру, будучи при цьому повноцінною військовою структурою.

В задачі бази буде входити не тільки контроль над Афганістаном, але і електронне стеження за всіма державами Середньої Азії, Казахстаном, і частково — Росією і Китаєм. За все це США за чутками в дипломатичних колах готові щорічно платити Узбекистану 1 млрд. дол. у рік.

Американці вже мають досвід військової присутності в Узбекистані. З 2001 по 2005 рр. на військовому аеродромі в Ханабаді, розташованому в Кашкадар'їнській області Узбекистану недалеко від міста Карші, знаходилася військова база США. Її статус регулювався угодою, укладеною в жовтні 2001 р. США фактично заново збудували аеродром, розмістивши на ньому ескадрилью військово-транспортних літаків C-130, близько десяти вертольотів Black Hawk і 1500 військовослужбовців. База використовувалася для підтримки воєнних дій США в Афганістані.Як відомо, історія її перебування в Узбекистані закінчилася після того, як США під тиском громадськості вимагають від узбецьких властей незалежного розслідування андижанських подій 2005 р. В липні 2005 року Узбекистан заявив, що США повинні припинити використання бази протягом півроку, і в листопаді останній американський літак залишив Карші-Ханабад.Авіація частково була перекинута в Баграм, частково — на базу США в киргизькому аеропорту Манас.Проте база в Манасі в липні цього року була офіційно закрита, і не бажають йти з Середньої Азії американцям довелося шукати для неї нове місце.

Інформація про можливе розміщення в Узбекистані військової бази США з'являється не в перший раз. У серпні 2012 р. казахстанська газета Літер, орган правлячої партії Нур Отан, анонсуючи середньоазіатську турне помічника держсекретаря США Роберта Блейка, повідомила про ймовірність розміщення в Узбекистані військової бази США.Слідом за цим російський Комерсант з посиланням на джерела, близькі до МЗС Узбекистану, повідомив про переговори Вашингтона і Ташкента з приводу створення Центру оперативного реагування, в завдання якого входитиме координація дій на випадок загострення ситуації в Афганістані. База повинна була стати найбільшим військовим об'єктом США в Центральній Азії, який візьме на себе більшу частину функцій по забезпеченню американської угруповання в Афганістані. Крім того, США планували передати Узбекистану частина вивозиться з Афганістану військової техніки і спорядження.

Як крок у відповідь Росія в листопаді 2012 р. заявила про плани модернізувати армії Киргизії і Таджикистану, поставивши їм зброю і спорядження на 1,5 млрд. дол. Оскільки відносини Душанбе і Бішкека з Ташкентом залишають бажати кращого, ніякого ентузіазму в Узбекистані ці плани не викликали. У грудні узбецькі дипломати запевнили главу російського Мзс С. Лаврова, що бази США в республіці не буде. Тим не менш, Ташкент продовжував утримуватися від участі у всіх союзах та інтеграційних проектах з участю Росії. В грудні 2012 р.він вийшов з ОДКБ, а ще раніше покинув Євразес, вважаючи його неефективним. Узбекистан спочатку не брав участь у переговорах щодо створення Митного союзу, розглядаючи його як загрозу своєму суверенітету. У червні цього року президент Іслам Карімов виступив з критикою підписаного Росією, Казахстаном і Білоруссю угоди про створення Євразійського економічного союзу.Вони кажуть, що лише створюють економічний ринок і жодною мірою не відмовляться від суверенітету і незалежності, — заявив він на зустрічі з представниками міжнародного бізнесу та іноземними дипломатами — Скажіть мені, хіба може бути політична незалежність без економічної незалежності?.

Повідомлення UzMetronom.com про переговори по розміщенню в Узбекистані бази США цілком може бути пробною кулею, покликаним прозондувати реакцію Росії. При цьому розвиток американо-узбецьких відносин в останні роки свідчить, що такої можливості виключати не слід.

На відміну від більшості держав регіону Узбекистан недвозначно засудив дії Росії в Криму і на Україні.

4 березня, ще до кримського референдуму і включення півострова до складу Росії, узбецький МЗС висловив тривогу з приводу реальних загроз суверенітету і територіальної цілісності України, закликавши відмовитися від застосування силових варіантів і вирішувати конфлікт виключно політичними методами. 24 березня, після включення Криму до складу РФ, прес-служба зовнішньополітичного відомства Узбекистану знову заявила про необхідність утримуватися в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.Єдиним розумним виходом із ситуації, на думку Узбекистану, могли стати прямі двосторонні переговори між Росією і Україною, відтягування яких веде лише до поглиблення протиріч.

З початку цього року помітно активізувалися дипломатичні контакти між США та Узбекистаном, причому не тільки на політичному, але й на військовому рівні. Так, 15, 28 і 30 січня в Мзс Узбекистану пройшли зустрічі з послом США Джорджем Кролом, обсуждавшим зі своїми узбецькими колегами актуальні аспекти двосторонніх відносин. 21 лютого зовнішньополітичне відомство Узбекистану відвідала група слухачів Університету національної оборони США на чолі з генералом у відставці Джозефом Хоаром.26 лютого в Ташкент прибув помічник державного секретаря США з Південної і Центральної Азії Річард Хоугланд, який провів переговори з главою узбецького Мзс Абдулазизом Камиловим. 18 квітня столицю Узбекистану відвідала делегація старших дипломатів ряду американських дипмісій на чолі з заступником помічника у справах Південної і Центральної Азії держсекретаря США Ейлін О'коннор. 7 травня в Ташкент з робочим візитом прибув перший заступник держсекретаря США Вільям Бернс.13 червня голова узбецького Мзс у Ташкенті провів переговори зі старшим директором з питань Росії і Євразії Ради національної безпеки США Селестою Ганною Уоллендер. 20 червня А. Камилов прийняв американську делегацію на чолі з заступником спецпредставника США по Афганістану і Пакистану Лаурел Міллер.

Нарешті, 29-30 липня відбувся візит в Узбекистан генерала Ллойда Джея Остіна, який і викликав підозри щодо можливого відкриття в республіці військової бази США. Причому на відміну від усіх попередніх делегацій він був прийнятий В. Карімовим.

Досить високу, хоча й не настільки значну, як США, активність проявляла в Узбекистані і британська дипломатія. 29 січня і 7 лютого в узбецькому Мзс пройшла зустріч з послом Великобританії Джорджем Едгаром. 30 січня він брав участь у переговорах, які відбулися у зовнішньополітичному відомстві Узбекистану спільно з американським і французьким дипломатами.А в квітні відбувся візит в Ташкент старшого державного міністра у закордонних справах і справах Співдружності баронеси Саїд Варсі, у якої відбулися зустрічі в сенаті, кабінет міністрів, Мзс, а також міністерстві зовнішніх економічних зв'язків, інвестицій і торгівлі.

Активні дипломатичні зв'язки з Узбекистаном підтримують і західні міжнародні організації, в яких домінує вплив США.У січні Узбекистан відвідувала спеціальний представник Європейського Союзу з Центральної Азії Патриція Флор, обговорювали розвиток економічних відносин. 4 червня голова узбецького Мзс зустрівся з новим спецпосланцем ЄС по регіону Яношем Германом. А 16 травня А.Камилов зустрічався зі спеціальним представником генерального секретаря НАТО з країнами Центральної Азії та Кавказу Джеймсом Аппатураем, відвідав Ташкент у зв'язку з офіційним відкриттям бюро альянсу зв'язків з державами регіону.

В цілому з початку цього року в Ташкенті за офіційними даними відбулося 10 зустрічей з різними офіційними особами та делегаціями США, 4 — Великобританії, 2 — ЄС та 1 — НАТО. Всього — 17 раундів різних переговорів, причому 3 американські делегації, які відвідали столицю Узбекистану, складалися з військових. Для порівняння — російські дипломати провели з узбецькими колегами дипломатами 5 зустрічей і 3 раунди міжвідомчих (мзс) консультацій, а офіційні російські делегації, якщо вірити інформації узбецького Мзс, в Ташкенті помічені не були.

Тобто, активність російської дипломатії в Ташкенті була як мінімум удвічі нижче, ніж сукупні зусилля США, Британії, НАТО і Євросоюзу.
Їх зацікавленість у розвитку зв'язків з Ташкентом говорить про те, що в умовах розгортання протистояння з Росією, Захід, можливо, хотів би зробити на нього ставку, перетворивши в свій форпост на вкрай уразливих у військово-стратегічному відношенні південних рубежах РФ.

Офіційним приводом для цього є зберігається присутність США в Афганістані. Незважаючи на те, що більша частина американських військовослужбовців в цьому році має його покинути, частина з них залишиться там як мінімум до 2016 р. А можливо, і довше, так як ніхто не заважає президенту США зробити нову заяву з урахуванням зміни обстановки.В Іраку, наприклад, вона вже змінилася і зажадала військового втручання американців. Не до кінця ясний і формат військової присутності США в Афганістані.Мова йде про контингент від декількох тисяч до декількох десятків тисяч військовослужбовців, яких, природно, доведеться постачати всім необхідним. Їх присутність є тим приводом, за допомогою якого США хочуть надовго закріпитися в Узбекистані, посиливши свій вплив у Середній Азії. Заступник держсекретаря США Вільям Бернс під час червневого візиту в Ташкент відкрито пропонував створити в країні авіаційний пункт технічного обслуговування для забезпечення повітряних перевезень у Афганістан.США будуть прихильні збереженню миру і стабільності в Афганістані і у всьому регіоні і після 2014 року, заявив він узбецьким журналістам, — Зобов'язання США в цьому дуже важливому регіоні світу зберігаються. США нікуди не йдуть.

Складається відчуття, що як на Україні, так і в Середній Азії американці наполегливо діють за лекалами З. Бжезинського, який відзначав ключову роль Узбекистану в справі протистояння уявним імперським амбіціям Москви.

Узбекистан, який з національної точки зору є найбільш важливою і найбільш густонаселеною країною Середньої Азії, є головною перешкодою для відновлення контролю Росії над регіоном, — стверджував він у Великій шахівниці. — Незалежність Узбекистану має вирішальне значення для виживання інших держав Середньої Азії, а крім того, він найменш вразливими для тиску з боку Росії.Причинами того, що республіка є головним кандидатом на роль регіонального лідера в Середній Азії, американський геополітик вважав найчисленніше в регіоні населення, його моноетничний склад і сильне національне самосвідомість, що спирається на глибокі культурно-історичні традиції.Особливо він підкреслював той факт, що Узбекистан завжди послідовно виступав проти створення в рамах СНД будь-яких наднаціональних інститутів, здатних хоч якось обмежити її суверенітет.

При цьому обережність Ташкента в плані розміщення бази США цілком зрозуміла.

Економічно Узбекистан досі сильно залежить від РФ, яка є великим інвестором і головним ринком праці для гастарбайтерів, грошові перекази яких за деякими оцінками забезпечують до 1/5 ВВП.

До того ж наявність іноземної військової бази, яка в критичній ситуації може стати об'єктом військових ударів — не найприємніше придбання. В умовах найсильнішої за останні 20-30 років кризи у відносинах між Росією і колективним Заходом такий варіант в Ташкенті змушені враховувати.

Олександр Шустов

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты