ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Білоруський офіцер розповів про свою службу в складі Тимчасових сил ООН в Лівані

.

У січні цього року з тривалого відрядження до Ліванської Республіки повернувся представник білоруських Збройних Сил підполковник Юрій Малий. Офіцер на Близькому Сході знаходився близько року і прямував для участі в діяльності з підтримання миру і безпеки у складі Тимчасових сил ООН в Лівані (ВСООНЛ).

“Військово-політичний огляд” знайшло можливість зустрітися і поговорити з підполковником Ю.Малим про його перебування на ліванській землі.

– Чому Ви вирішили відправитися в уже давно неспокійний Ліван?

– Піти до Лівану мені запропонували після того, як моя кандидатура пройшла відбір для участі в діяльності з підтримання миру і безпеки у складі Тимчасових сил ООН. Мені треба було працювати в якості офіцера штабу Тимчасових Сил – начальника групи зі стратегічного діалогу з озброєними силами Лівану.

Ще в 2007 році я пройшов навчання на курсах з питань миротворчих операцій в Швеції, і з того часу мені стала цікава сама можливість участі в подібній діяльності, тобто в принципі, я очікував, що коли-небудь зможу приміряти блакитний берет миротворця. І коли мені запропонували вирушити до Лівану, я погодився.

– У чому специфіка внутрішньої обстановки в Лівані і які завдання стояли перед миротворцями?

– Як ви, напевно, знаєте, внутрішньополітична обстановка в Лівані відрізняється істотною нестабільністю. На процеси в цій країні впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Внутрішні – це політична боротьба, на яку накладаються релігійні протиріччя, часто переростають в збройне протистояння між різними партіями і рухами.

Зовнішні фактори пов’язані з історичними подіями. Ще в 1948 році Ліван взяв участь в першій арабо-ізраїльській війні. У 1978 році, під час чергового арабо-ізраїльського конфлікту, країна, надавши свої території (Південний Ліван) палестинським біженцям, виявилася в скрутному становищі. Вийшло так, що в даних районах з’явилося інше держава, в якому перестали дотримуватися ліванські закони. На території країни одна за одною спалахнули громадянські війни, в яких не останню роль зіграла і Сирія. Справа в тому, що історично ці дві держави завжди були тісно пов’язані. Досить згадати той факт, що сирійські війська перебували в Лівані до 2005 року, тому криза в сусідній Сирії і сьогодні безпосередньо впливає на обстановку в країні.

Сирійський конфлікт зачіпає багатьох ліванців: частина населення воює на боці сирійської опозиції, в той час як інші – на боці президента Башара Асада. Є люди, які постачають і тих, і інших контрабандною зброєю. Саме в таких умовах діє місія Тимчасових сил ООН в Лівані.

З усіх завдань, які виконує і зараз місія, основними є забезпечення миру і стабільності в Південному Лівані, а також недопущення збройного конфлікту між Ліваном і Ізраїлем.

– Що входило в сферу Вашої діяльності?

– Білоруський миротворчий контингент складається з п’яти військовослужбовців, четверо з яких – медичні працівники і один – офіцер штабу. Медики надають медичну допомогу військовослужбовцям місії, а також цивільному населенню в якості гуманітарної аспекту.

У сферу моєї діяльності на посаді офіцера штабу входила організація стратегічного діалогу. Стратегічний діалог – це двосторонній процес, в якому беруть участь Тимчасові сили і збройні сили Лівану. Його мета – розробка, планування і реалізація стратегії виведення Тимчасових сил з Ліванської Республіки, а також формування умов для виконання положень Резолюції Ради Безпеки ООН від 11 серпня 2006 № +1701 після передачі повноважень по контролю над територією південній частині країни ліванській владі.

Стратегічний діалог передбачає регулярний всебічний аналіз сухопутної та морської складових бойового потенціалу Тимчасових сил і ліванської армії на півдні країни, вдосконалення за сприяння держав-донорів бойового потенціалу армії Лівану в інтересах виконання завдань, визначених Резолюцією № 1701.

Безпосередньо, я займався плануванням, підготовкою і документальним супроводом заходів в рамках стратегічного діалогу, в тому числі організацією двосторонніх зустрічей керівництва місії і ліванських збройних сил. Відповідно, доводилося контактувати з військовослужбовцями ліванської армії і з місцевим населенням.

– Як формуються відносини між офіцерами з різних країн, і чи має велике значення їх національна приналежність?

– У складі Тимчасових сил на сьогоднішній день проходять службу військовослужбовці з понад 30 країн, і, безумовно, кожен її представник має свої національні особливості. Якщо говорити про мої стосунки з офіцерами і цивільним персоналом місії, то вони були прекрасними. Ніяких проблем або нюансів на національному грунті ніколи не виникало, мовного бар’єру не було. Зазначу, що робоча мова місії – англійська. Особливо теплі стосунки у мене склалися з французами, індусами, індонезійцями, ірландцями та італійцями.

Що стосується місцевого населення, то ліванці дуже доброзичливо ставляться до представників країн, які колись входили до складу СРСР. Багато з них отримали освіту на території Радянського Союзу. Дуже часто можна було чути російську мову. І якщо я, наприклад, в присутності ліванців спілкувався з представниками нашого контингенту, то іноді вони включалися в діалог російською мовою.

– Як сприймають миротворчу місію в Лівані?

– Відповідь на це питання буде кілька неоднозначним. Частина населення, особливо на півдні Лівану, сприймають представників місії як людей, які займаються шпигунством на користь Ізраїлю. Певна частина сприймає нашу діяльність нейтрально. Більшість же ліванців ставиться до присутності миротворців позитивно. Під патронажем місії реалізується ряд проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури, будівництво резервуарів для збору дощових вод в інтересах сільського господарства, оснащення шкіл комп’ютерними класами, створюються робочі місця і т.д., що знаходить позитивний відгук у місцевого населення.

– Чи не могли б ви розповісти про який-небудь епізод з вашого відрядження, який вам найбільш запам’ятався?

– На підтвердження того, що раніше було сказано про нестабільну обстановку в Лівані, мені особливо запам’ятався наступний інцидент. В один з літніх днів все було спокійно. У новинах місцевих ЗМІ ніякої тривожної інформації не транслювалося, ніщо не віщувало неприємних новин. У місії день пройшов як завжди, в робочій обстановці. Але вже на наступний ранок стало відомо, що в адміністративному центрі столиці Лівану Бейрута стався гучний політичне вбивство з численними жертвами. Замах було організовано на шефа розвідки внутрішніх сил безпеки країни. В результаті підриву замінованого автомобіля був убитий високопоставлений генерал, при цьому загинуло понад 30 людей і поранено кілька десятків людей. Це ще раз показало, наскільки крихка і нестабільна ситуація в Лівані.

– Відомо, що на сьогоднішній день в Лівані загинуло близько 300 миротворців. Чи доводилося вам потрапляти в таку ситуацію, коли була загроза вашому житті і чи були випадки, коли ви застосовували зброю з метою самозахисту?

– Ви абсолютно праві, число загиблих серед представників Тимчасового контингенту сил ООН велике. Що стосується мене особисто, то зброю застосовувати з метою самозахисту не доводилося. У відрядження я прямував з бронежилетом і шоломом. До складу виданого мені спецімущества зброю не включається, але ось бронежилет і шолом кілька разів одягав. На щастя, все обійшлося.

– Що Ви можете розповісти про умови, які були створені для роботи і відпочинку (робоче місце, харчування, проживання)? Як пройшла акліматизація?

– Що стосується робочого місця, то воно було обладнано в досить просторому офісі. На робочому місці знаходився комп’ютер, необхідна оргтехніка, телефонний апарат. Крім того, кожному військовослужбовцю місії видається телефон стандарту DECT, який працює в межах бази. Офіцери штабу також мали службові автомобілі підвищеної прохідності. У моєму розпорядженні була Toyota Land Cruiser Prado.

Що стосується умов проживання, то розташовувалися ми в збірно-щитовому будинку, розділеному на відсіки – типові кімнати. Офіцери нашого контингенту мали окремі кімнати, з кількома шафами для одягу, ліжком, двома столами, стільцями і телевізором в кожній з них. І, що важливо, – кондиціонером, який дуже рятував в жаркий період.

Що стосується відпочинку, то вільного часу особливо не було, так як працювали ми з понеділка по п’ятницю з 8 ранку до 18 години вечора, а в суботу – з 8 ранку до 12 дня. Якщо випадало вільний час, то вивчав французьку мову і займався спортом. Там створені всі умови для того, щоб підтримувати себе у формі. Є спортзал, тенісні корти, волейбольні майданчики. Крім того, територія місії досить велика і є можливість здійснювати пробіжки.

Харчування було організовано на базі їдальні місії. Страви, які там пропонували, були як національними ліванськими, так і представляли кухні інших країн, які входили до складу Тимчасових сил. Нова зміна медиків, яка прибула до Лівану пізніше мене, запропонувала персоналу їдальні включити в меню страви білоруської кухні. За більш ніж 2000 кілометрів від будинку це було одним з нагадувань про Батьківщину.

Акліматизація пройшла досить швидко, так як прилетів я в Ліван взимку. У нас в Білорусі був мороз -20ºС, а температура там – + 15ºС. З приходом літа стало складніше. Труднощі виникли тоді, коли денна температура в травні почала досягати + 30ºС, в червні + 38ºС, в липні-серпні + 45ºС, а нічна не опускалася нижче + 28ºС. У цих випадках рятував тільки кондиціонер, так як заснути без нього було досить важко.

– А які місцеві визначні пам’ятки вам довелося побачити?

– Ліван – це країна з дуже багатою історією і древньою культурою, його територія була центром могутньої фінікійської цивілізації Стародавнього Світу. До сих пір збереглося безліч нагадувань про історію фінікійців, у вигляді пам’ятників і руїн. Мені довелося відвідати руїни стародавнього іподрому в прилеглому портовому місті Тир. Також в рамках своєї службової діяльності мені доводилося відвідувати Бейрут – древній і дуже гарне місто.

– Розкажіть нам коротко про місцеві звичаї, традиції та культуру.

– За рік мого відрядження мені випала нагода ближче познайомитися з місцевими колоритом. Ліван, як я вже говорив, – країна з древньою культурою і традиціями, які місцеве населення дуже цінує. Це арабська держава з досить освіченим населенням, є найрозвиненішою країною серед країн Близького Сходу. Так як Ліван відрізняється надзвичайною релігійна різноманітність, то традиції і культура місцевих жителів також дуже різноманітні і залежать від того, до якої релігійної групи вони належать: до мусульман, християн або друзам.

– Як ви підтримували зв’язок зі своєю сім’єю, і як вона поставилася до вашої тривалому відрядженні?

– Що стосується моїх близьких, моєї дружини і моїх батьків, то моє рішення взяти участь у миротворчій місії, було сприйнято з повагою. Я – потомствений офіцер, мій батько – воїн-інтернаціоналіст, і він відразу ж схвалив мій вибір. Мої рідні підтримували мене також і на протязі всього відрядження.

Завдяки тому, що в місії нам видавався телефон, з якого можна було здійснювати міжнародні дзвінки, з близькими я розмовляв раз в два-три дня. Тому я був в курсі всіх подій в родині. Через сім місяців після того, як я відбув до Лівану, у мене народився син, і цю новину я дізнався в перші ж години після появи на світло мого спадкоємця. Крім того, ми листувалися електронною поштою, по якій я отримував фото мого сина.

– Чому Ви вважаєте, що для Білорусі важливо брати участь в миротворчих місіях під егідою ООН?

– Республіка Білорусь є повноправним учасником процесів, пов’язаних з підтриманням міжнародного миру і безпеки. Участь білоруських військовослужбовців в миротворчій діяльності сприяє зміцненню авторитету нашої країни на міжнародній арені і підтримці позитивного іміджу Білорусі.

– Чи готові ви в майбутньому ще раз взяти участь в подібній місії?

– Ця службове відрядження дала мені дуже багато в професійному плані. Це дозволило розширити мій кругозір, придбати розуміння політичних процесів, які відбуваються як в самому Лівані, так і в усьому близькосхідному регіоні. Крім того, це дуже багато дало в плані розвитку мовних навичок. Упевнений, що участь в миротворчих місіях під егідою ООН – це велика честь для кожного офіцера Збройних Сил Республіки Білорусь. І якщо мені ще раз випаде така можливість, то, швидше за все, я відповім згодою.

Довідка:

За підсумками проходження служби у складі Тимчасових сил ООН в Лівані командування місії позитивно оцінило роботу підполковника Малого Ю.Н. Діяльність керованої ним групи зі стратегічного діалогу отримала високу оцінку керівництва Тимчасових сил.

У період відрядження представник Республіки Білорусь наказом командувача Тимчасових сил був нагороджений медаллю ООН “На службі миру” (13 липня 2012 року – першого ступеня, 15 січня 2013 року – другого ступеня), а також похвальною грамотою його заступника.