Колишній міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко робить прогноз розвитку подій в Єревані і Вірменії в цілому, спираючись на досвід київських подій кінця 2013 — початку 2014 років.

Мій досвід протидії державному перевороту під виглядом майдану навряд чи можна назвати позитивним, однак, він допомагає мені досить точно розгледіти, які механізми нині задіють знайомі сценаристи кольорових революцій вже у Вірменії.

Не претендую на роль оракула, але бачачи дуже багато схожих рис у розвитку ситуації з київськими подіями 2013-2014 років, ризикну припустити, що вся ця історія може закінчитися. Будемо вважати це моїм прогнозом-попередженням.

Для кращого розуміння складності процесів скажу, що коли я керував МВС України, ще до того, як події на майдані стали розвиватися за трагічним сценарієм, аналітичний центр при міністерстві доповідав мені, що технології, задіяні для держперевороту, мають військові коріння. Це сценарій так званих інформаційних війн, вони не пов'язані безпосередньо з громадянським протестом, а всього лише адаптовані під них.

Тобто, протидіяти цим технологіям тільки поліцейськими методами неможливо. Так як багаторівневе вплив на суспільство та політичну систему країни відбувається за різними напрямками, протидіяти цьому можна лише комплексно і на основі такого ж військово-стратегічного розуміння.

На превеликий жаль, такого розуміння і здібності до реагування на такому рівні на Україні не було. Більш того, мої численні заклики використовувати у протидії руйнівним процесам весь силовий інструментарій держави (СБУ, Рада Національної безпеки і оборони, можливості Збройних Сил і Зовнішньої розвідки) залишився без належної реакції. Для кращого розуміння того, як принципи військової концепції інформаційних війн були використані на майдані, можна звернутися до основним принципам і фазам ведення бойових дій при веденні таких воєн — їх можна знайти в інтернеті.

Як це все втілювалося на майдані? Принципи побудови горизонтальних зв'язків майбутніх протестантів відпрацьовувалися задовго до початку майдану. На базі численних неурядових організацій проводилися тренінги, де навчали роботі в соцмережах, способів побудови горизонтальних комунікацій, використання сучасних систем зв'язку.

Вже в перші дні після захоплення будівлі київської адміністрації, за даними нашої розвідки, в будівлі була розгорнута іноземна апаратура для роботи системи комунікації, що дозволяла не тільки будувати незалежні від мобільних операторів мережі, але і мати інформацію про переміщення і місце знаходження кожного з учасників комунікаційної мережі. Не варто забувати і про найактивнішій роботі в соцмережах і практично тотальну перевагу в медіапросторі.

Спираючись на ці можливості, протестувальники завжди мають істотну фору перед інертною державною машиною ухвалення рішення. Крім того, на відміну від них, сили правопорядку жорстко зв'язані законодавчими обмеженнями і для прийняття ефективних заходів протидії часом потрібні складні узгодження. Крім того, різними способами були фактично паралізовані державні інститути.

Але повернемося до подій розгортається у Вірменії.

На мій погляд, події можуть надалі розвиватися за схожим із київським майданом, але не ідентичного сценарієм.

На першому етапі протестувальники не будуть висувати політичних вимог. Організаторам зараз необхідно зробити протест максимально масовим і як можна більш соціальним. В ідеалі — домогтися виникнення маленьких локальних акцій в інших містах, щоб не дати сконцентрувати всі сили правопорядку в столиці.

Спорадично будуть виникати регіональні осередки напруженості. Як і на майдані, сценаристи на цьому етапі закладають необхідність маленьких перемог. Наприклад, добитися згоди на діалог з керівництвом країни, але всіляко його затягувати. Спробувати навіть при задоволенні деяких вимог залишитися на площах і висувати нові вимоги, поступово їх радикализируя і зсуваючи у сторону політичних завдань.

Промацавши готовність влади до протидії та стійкість роботи державних структур, здатність до опору національних еліт, протестувальники перейдуть до вимог відставки або всього уряду як неефективного, або, принаймні, силових міністрів (які в будь-якому випадку будуть під ударом).

Одночасно слід очікувати раптового і різкого загострення карабахського конфлікту. Що істотно ускладнить становище влади Вірменії та актуалізації націонал-патріотичних звинувачень.

Далі для самооборони будуть виникати збройні структури протестувальників. Різко посилиться міжнародне тиск на керівництво країни, в плані недопущення застосування сили проти мирних демонстрантів. Сценаристи будуть прагнути до виникнення кривавої провокації та появи сакральної жертви. Ну а далі все, як на Україні — зрада частини національної та управлінської еліти, і відсторонення від влади нинішнього керівництва і зміна зовнішньополітичного вектора Вірменії.

Як протистояти цьому? Перш за все, потрібно зрозуміти, що ті, хто це затіяв, користуються військовими розробками інформаційних війн і величезним досвідом в організації подібних переворотів. Як я і говорив на початку, протистояти цьому лише поліцейськими можливостями (як це було на Україні) марно. Потрібно використовувати всі можливості держави і суспільства.

Що стосується Вірменії, не буду детально розписувати різні кроки, які необхідно зробити керівництву країни, думаю, і без мене знайдуться ті, хто про це скаже. Але можу точно спрогнозувати — якщо сподіватися, що можна цю кризу вирішити малим напругою сил, що все якось само владнається після задоволення вимог маніфестантів, то країну чекають великі потрясіння.

À la guerre comme à la guerre. Як мовиться, На війні, як на війні.

Віталій Захарченко, екс-міністр внутрішніх справ України

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты