ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Домінування Заходу приходить кінець

домінування заходу приходить кінець

Восени минулого року з Росії було з тріском вигнано Агентство США з міжнародного розвитку. У Міністерстві закордонних справ РФ видалення USAID з російських просторів пояснили тим, що характер роботи представників Агентства в нашій країні далеко не завжди відповідав заявленим цілям сприяння розвитку двостороннього гуманітарного співробітництва. У зовнішньополітичному відомстві вважають, що американська організація намагалася шляхом грантораздачи вплинути на політичні процеси в РФ.

Труднощі з поширенням демократії американського зразка мають місце і в країнах Латинської Америки. Як вважається, зараз США і Заходу не до Бразилії з Венесуелою, оскільки увага стратегів відвернута арабською весною, а заодно іранською ядерною проблемою і Китаєм, але вашингтонський голос і до весни не користувався тут авторитетом.

Приміром, президент Бразилії Лула да Сілва відрізнявся помітною непокорою американської вказівкою. Замість поклоніння Білому дому він гордо дивився в бік БРІКС. Замість публічної прочуханки Уго Чавеса він підтримував його ліві реформи. Зараз його лінію, правда, в більш помірному варіанті, продовжує Ділма Руссефф.

Що стосується товариша Чавеса, то відомо, що посол США відсутня в Каракасі з липня 2010 року. Справа в тому, що Несамовитий відмовився затвердити американського ставленика, тому що кандидат нібито дозволяв собі неповажні зауваження з приводу уряду Венесуели. Звичайно, посланець від Вашингтона в Каракасі коли-небудь з’явиться, тим паче що Венесуела не проти покращення відносин з Америкою. Тим не менш, риторика сьогоднішніх днів така, що міністр закордонних справ Венесуели Еліас Хауа заявляє: країна не відчуває… гострої потреби в хороших відносинах з США.

Уго Чавес зіграв величезну роль у піднесенні лівого руху в усьому світі. Моралес, Кіршнер, Корреа — все беруть з нього приклад. Крім того, в 2011 році картель ОПЕК поінформував світову громадськість, що Венесуела володіє найбільшими доведеними запасами нафти: 296,5 млрд барелів. Варіант нафтового соціалізму дуже не по душі стратегам з Вашингтона, тільки і думає про те, як би скоріше рак здолав товариша Чавеса. Не сподівайтеся! Колишній президент Гондурасу Мануель Селайя одного разу сказав: Президент Уго Чавес ніколи не помре, бо він — безсмертний!

У серпні 2012 року з різкою критикою на США обрушився Китай. Спочатку Вашингтон був звинувачений центральними китайськими ЗМІ в створенні неприємностей (мова йшла про спірні острови в Південно-Китайському морі і будівництві міста Саньша на о. Вуді). Потім МЗС КНР попросив США поважати суверенітет країни, а слідом газета Женьмінь жибао дала Америці простій рада: заткнутися.

До речі, саме в Китаї в 1989 році ЦРУ ініціювало першу зі своїх кольорових революцій, які випробовувались ідеї яких американці потім намагалися реалізувати в Східній Європі і Грузії. У 1989-му в Пекіні відбулася історична акція протесту, перед проведенням якої агенти ЦРУ старанно навчили гурток студентів тези про демократичний поваленні комуністичного уряду. Події на площі Тяньаньмень ризикнула неупереджено висвітлити лише канадська газета The Vancouver Sun в номері від 17 вересня 1992 року (тобто трьома роками пізніше).

Офіційним відповіддю на постійні китайські коментарі проти політики США з’явилася бомбардування американцями китайського посольстві в Белграді (1999). Справа в тому, що Китай як раз звинуватив Сполучені Штати в підбурюванні до масових протестів на площі Тяньаньмень, вразили Пекін десять років тому. За бомбардування посольства в Белграді 7 травня китайський уряд піддав Сполучені Штати безжальній критиці, а американці тут же пояснили своє лиходійство неправильної, застарілої картою, на якій посольство не було позначене на відповідному місці.

В той момент уряд Піднебесної усвідомило: пора серйозно розвивати свої збройні сили, віддаючи цій справі чималу частину бюджету. Китайські аналітики в той час говорили, що без більш ефективної воєнної доктрини економіка і суверенітет країни можуть постраждати від імперіалістичних атак, ініціатори яких можуть використовувати і ядерну зброю.

До речі, в січні 2013 року США узаконили можливість ядерного удару по Китаю, ввівши відповідне положення в Закон про національну оборону, який підписав Барак Обама. Продовжуючи шукати шляхи і приводи для нарощування оборонного арсеналу, в тому числі ядерної, США, як і в роки холодної війни, провокують світ на відповідні дії.

Днями в Малайзії був затриманий австралійський сенатор Нік Ксенофон. Цього містера потім депортували з країни як учасника неофіційною парламентської делегації по оцінці виборчої системи. Як з’ясувалося, Ксенофон брав участь у заходах Заходу з надання допомоги малайзійської опозиції, за якою стоїть Уолл-Стріт (Австралія — відомий союзник США). Засланий козачок повинен був зустрітися з лідером опозиції Анваром Ібрагімом, малайзійським міністром у справах парламенту Мохаммедом Назрі, ставлеником МВФ, і членами групи Берсі — Коаліції за чисті та справедливі вибори.Берсі фінансується Державним департаментом США через Національний фонд на підтримку демократії (NED), а щоб грошей мало не здавалося, ще й Інститутом відкритого суспільства Дж. Сороса. Таким чином, в регіоні руками опозиціонерів і на гроші США робляться спроби реалізувати геополітичну стратегію, спрямовану на стримування впливу Китаю шляхом вибудовування проти нього держав ПІВДЕННО-східної азії. Але в південно-східних країнах теж не дурні живуть: у 2013 році Америці та її сателітам вже мало хто довіряє.Уряд Малайзії вирішив, що закордонний опозиціонер становить загрозу національній безпеці і збирається втручатися у внутрішні справи країни. А тому — геть його.

17 січня 2013 року в парламенті Бельгії виступив незалежний депутат Луї Лоран. Він розповів колегам і світової громадськості всю правду про добрі наміри Заходу. Товариш Луї пояснив, що Ірак і Афганістан стали наслідком американської брехні. В країнах арабської весни — Тунісі, Єгипті, Лівії, — скоювалися злочини проти людяності, в яких брала участь і Бельгія. У кожному разі свергался прогресивний або помірний режим, а на зміну йому приходив ісламістський режим, першою ініціативою якого було встановлення шаріату. Те ж саме нині відбувається в Сирії.

В Іраку американці прибрали до своїх рук нафтові запаси. В Афганістані вони ж заробили великі гроші на опіумі. У Лівії, Тунісі, Єгипті заміщення помірної ісламістської влади закінчиться знищенням останньої під відомим гаслом боротьби проти тероризму і захисту Ізраїлю. Потім Захід займеться, вважає депутат, Алжиром та Іраном.

Що стосується Малі, то там, вважає депутат, прикриваючись благими намірами, Бельгія захищає інтереси фінансового капіталу і діє в дусі неоколоніалізму. Війна заради захисту інтересів таких великих компаній, як Арева, за оволодіння родовищами золота, перетворює західні країни в держави агресорів і вбивць. Ще однією метою війни в Малі, крім французької економічної стратегії, депутат називає боротьбу проти Китаю — з тим, щоб дати можливість США підтримувати присутність в Африці і на Середньому Сході.

У лютому поточного року президент Ірану Махмуд Ахмадінежад побував у Єгипті в рамках участі у 12-му саміті Організації Ісламського Співробітництва. Як зауважив Ахмад-Реза Дастгейб, заступник голови комітету меджлісу Ірану із зовнішньої політики і національної безпеки, поліпшення відносин між Іраном і Єгиптом може запобігти розширення західного панування над регіоном.

За його словами, розширення відносин між Іраном і Єгиптом — цими двома потужними країнами — буде мати позитивний вплив на регіон і може запобігти подальше розширення західного панування. І, навпаки, будь-які розбіжності між мусульманськими країнами відкривають шлях для посилення присутності США і взагалі Заходу в регіоні.

Таким чином, зближення Єгипту та Ірану відбувається саме на тлі занепаду домінування Заходу в усьому світі. Мало того, що Захід сам провокує об’єднання колишніх ідеологічних супротивників (Іран розірвав відносини з Єгиптом після підписання в 1978 році в Кемп-Девіді угоди з Ізраїлем і пропозиції притулку в Ірані поваленого монарха Мохаммеду Резі Пехлеві).

Вільям Фест, британець африканського походження, відомий експерт по Африці і Близькому Сходу, а також фахівець з аналізу тероризму, пише, що Африка — це земля, де тече молоко і мед. Там руда, там золото, алмази, вода, какао, кава, чай, каучук, пальмова олія, нарешті, там нафту і газ. Країни Африки, раніше пережили епоху західного рабства і колоніалізму, переключилися було на західний спосіб життя. Однак швидко з’ясувалося: він дуже дорогий в обслуговуванні.Марнотратна життя стала причиною негативного сальдо торговельного балансу, зростання державного боргу та постійного спаду в економіці.

Африканські країни, пише аналітик, образилися на домінування Заходу: адже виявилося. що його образ життя аж ніяк не гарантує кращого економічного, соціального і технологічного розвитку. Африканське обурення почалося з цивільних заворушень і воєн в таких країнах, як Ліберія, Сьєрра-Леоне, Гвінея, Нігерія (Боко Харам) — і аж до нинішнього протистояння в Малі. А що таке арабська весна в Лівії, Тунісі і Єгипті? Начебто все почалося з вимог політичних змін, але насправді ці країни образилися, на думку експерта, на західне панування.(Не будемо поспішати засуджувати автора: навіть Каддафі тримав гроші на Заході).

Домінування Заходу стало причиною для занепокоєння на території африканського континенту ще з 1960 року. Вже з тих пір Захід став брати участь у внутрішніх справах багатьох африканських країн і диктувати місцевим лідерам правила життя. Захід нав’язував і політичну волю, і економічні підвалини. Будь-який опір своєї лінії глушилося брехливою пропагандою, за якої включалися санкції та ембарго.

У підсумку обивателі в багатьох країнах на африканському континенті, особливо в Західній Африці, стали дотримуватися переконань, згідно з якими Західна Африка має приватні політичні свободи, але не має жодних економічних, соціальних і технологічних свобод. Подібні настрої, які породила західна політика, виявилися благодатним грунтом для антизахідних сходів.

Люди в Африці обурюються з приводу того, що Захід підтримує тих лідерів, що дозволяють прибульцям грабувати національні багатства, застосовуючи хитрі виверти банківських систем для приховування награбованого. Багатство йде і ніколи більше не повертається до країни походження — звідси і постійний економічний спад.

Нинішня спроба домінування Заходу в Західній Африці не називається війною проти комунізму або війною проти тероризму. Сьогодні Захід відчайдушно намагається дати своєму втручанню нове ім’я. І точкою відліку тут служить операція в Малі. Між тим, яке б ім’я вторгнення не було придумано, опір в Західній Африці буде представляти собою запеклу територіальну партизанську війну. Вона покладе кінець західного панування: рівень невдоволення західними цінностями і способом життя дійшов до кондиції.Конфлікт з туарегами Малі неодмінно дасть поштовх довгої війни, яку Запал поки не знає, як назвати.

Днями Міністерство закордонних справ Росії прийняло нову Концепцію зовнішньої політики РФ. У ній зазначається, що можливості країн Заходу домінувати у світовій політиці продовжують скорочуватися: Продовжують скорочуватися можливості історичного Заходу домінувати у світовій економіці і політиці. Відбувається розосередження світового потенціалу сили і розвитку, його зміщення на Схід, в першу чергу на Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Росія надає особливого значення розвитку відносин з Китаєм та Індією. У концепції також наголошується, що Москва буде вести активну роботу з метою протидії запровадженню односторонніх екстериторіальних санкцій США проти російських юридичних і фізичних осіб.

Таким чином, одночасно з економічною кризою країни Заходу на чолі з США, основним претендентом на світову гегемонію, потрапили в смугу кризи геополітичного. Диктуючи політичну і фінансову волю тим, хто раніше потрапив під їх погане капіталістичне вплив, західні держави самі зрубали сук, на якому зручно сиділи. Замість довгострокових відносин капіталісти-імперіалісти воліли негайний прибуток, яка часто добувалася шляхом звичайної експропріації багатств іноземних народів.Західні ділки і правителі і донині мирним дружнім відносинам воліють сумнівне партнерство, пахне поганою політикою на межі грабежу, або звичну війну, яка може прикриватися цілями улаштування демократії або боротьби з терором: у Сирії одне, в Малі — інше.

Оглядав і перекладав Олег Чувакин

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей