ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Двоє в будинку, не рахуючи, собаки

.

Величезна псина сиділа під дверима та зі звірячим виразом обличчя … тобто морди дивилася мені в очі. Зараз з’їсть і не подавиться! Або просто покусає!

Довгоочікувана відпустка ми з чоловіком вирішили провести у друзів його батьків в невеликому селі на березі моря. Зателефонували господарями, домовилися, коли приїдемо. Тітка Катя попередила нас, що вони з чоловіком їдуть до дочки в місто на пару днів. Ми планували виїхати якомога раніше, але Дімка дуже довго збирався, копирсався, міняв щось в машині, потім ретельно, довго і нудно пакував снасті для риболовлі.

– Дімка, ти ніби на цілий рік збираєшся! – квапила його я. – Навіщо тобі стільки вудок? Скільки можна колупатися? Ми так до вечора не виїдемо! У саму спеку будемо пертися!

Потім він згадав, що не купив наживку, мастирку і ще якусь дурницю. Довелося заїжджати на рибальське ринок. І це було найсерйозніше випробування для моєї нервової системи!

Я і вмовляла його, і орала, і психували … Повечеряли по дорозі прихопленими з дому бутербродами. Хоча, коли я їх складала, чоловік бубонів:

– На фіга їх з собою везти? Чи потрібно говорити, що приїхали ми в село, коли стемніло.

– Тепер через тебе доведеться сторонніх людей турбувати! – зло прошипіла я чоловікові.

– Нічого страшного! Вони нам тільки дадуть ключі, і все! – огризнувся мій благовірний.

Ми постукали в хвіртку сусіднього будинку. Вийшов заспаний мужик, простягнув нам ключі і потопав досипати далі. Ми з Димкой навіть не стали розпаковувати речі, взяли швиденько душ і вляглися спати. Ранок наступного дня було чудовим! Я схопила рушник, зубну пасту і з криком: “Підйом!” підбігла до дверей. Відкрила її і відразу ж закрила! Перелякана, повернулася до чоловіка.

– Що трапилося? – запитав він, позіхаючи і солодко потягуючись.

– Там собака! – повідомила я. – Здоровенний!

– Тітка Катя завела собаку? Хм … Але вона, же нічого нам не сказала про це! Втім, яка різниця. Переживемо як-небудь! Не бійся, не з’їсть же вона тебе.

– З’їсти, може, і не з’їсть, а так, пожует і виплюне! Сам же знаєш, як я боюся собак!

– А я ні! – рішуче попрямував до виходу обережно виглянув у коридор. Звідти пролунав оглушливий гавкіт. Чоловіче мій миттєво зачинив двері і спантеличено пробурмотів:

– Нічого собі псинка!

– Ти ж не боїшся собак! – з’єхидничала я.

– Ні, звичайно, не боюся! – гордо відповів чоловік. – Але … зовсім не хочеться потім колоти уколи від сказу!

Да уж, ситуація! Сидимо і чекаємо з моря погоди! Треба щось придумати! Як в “Операції И”: візьмемо шматок ковбаси, напхати туди снодійного, і …

– Чи не нагадуй про їжу! Я голодний як вовк! Ти не здогадалася з машини бутерброди забрати?

– Ми їх ще вчора з’їли! Немає там ніякої їжі! До речі, а хто говорив, що ми будемо харчуватися виключно в кафешках?

– Чи не язви! – пробурчав Діма і знову зробив спробу вийти з нашого притулку. Чи не тугий-то було! Собака несла вартову службу.

– Може, покликати сусідів?

– Ага! Висунь в вікно і почнемо кричати: “Рятуйте! Рятуйте!”

– А давай виліземо в вікно? Підемо на пляж, а ввечері …

– А ввечері ця псина зжере нас! Я ні в яке вікно лізти не буду! До того ж досить високо. Доведеться зістрибувати з підвіконня, ще не вистачало ногу зламати!