ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



труба бш

Геополітику Бжезинського пора здавати в Архів

геополітику бжезинського пора здавати в архів

Антиросійська геополітична парадигма Заходу вступає у все більшу суперечність з його власними довгостроковими інтересами. Військова поразка київського режиму, що має всі ознаки незворотного, говорить про те, що Захід виявився на Україні в пастці власної логіки світового жандарма, згідно якої вирішальним аргументом у будь-якому геополітичному протистоянні є співвідношення сил.

Так ось — співвідношення сил на Україні зовсім виразно складається на користь Новоросії, а, отже, не на користь Заходу.

При цьому, змінити таке несприятливе для нього положення досить важко, якщо взагалі можливо. Масовані поставки західних озброєнь, на які так сподіваються у Києві, рівно нічого не вирішать, оскільки київська ерзац-армія їх моментально здасть в експлуатацію донбаському ополченню. Точно також, як вона до цього надійшла з колосальними запасами власної зброї, яке або вже згоріло, або воює на боці тієї ж Новоросії.З урахуванням безперебійної роботи цього українського воєнторгу, тема так званих масованих російських військових поставок на Донбас втрачає навіть умовну актуальність. Не випадково французький президент Олланд демонстративно не побачив російських танків на сході України, явно дав зрозуміти Києву, що він не бачить проблему. І дійсно — навіщо Новоросії російське зброю, якщо в нього і українського хоч відбавляй? В одному тільки дебальцевському котлі цього добра залишилося на повноцінну мотострілецьку дивізію.

Так і політично ці західні поставки під дуже великим питанням. У Європі з цього приводу настільки не горять захопленням, що буквально на корені присікає будь-які, навіть найменші спроби підсобити київської хунті. Так, наприклад, уряд ФРН напередодні відмовило в Литві постачання німецьких бронетранспортерів типу Боксер. З урахуванням того, що саме Литва, в числі перших підписалася допомагати Києву зброєю, така позиція Берліна більш ніж промовиста. І, судячи з усього, це аж ніяк не окремий випадок.

Так звана міжнародна підтримка українських узурпаторів, у міру того як вони все більш явно демонструють свій позамежний авантюризм і готовність піддати весь континент загрозу великої війни, відчутно йде на спад. Наочним свідченням тому — вкрай убоге міжнародне представництво на черговому київському майдан-шоу — так званому марші гідності, на який не зволив прибути ні один із значущих західних лідерів, на словах нібито солідарних з місцевим диктаторським режимом.На тлі майже всесвітнього збіговиська президентів і прем’єрів на так званої акції шарлі в Парижі, це київське дефіле політичних карликів зі східної Європи, показало, що хунті впору не стільки захоплюватися своєю небаченої міжнародною підтримкою, скільки задуматися про наростаючу власної ізоляції.

Таким чином, можливості Заходу силовим способом змінити ситуацію на Україні на свою користь стають усе більш сумнівними. А згідно все тим же незаперечним західним прописами, це означає тільки одне — прийшла пора домовлятися. Бо якщо цього не робити, несприятливе співвідношення сил буде і далі змінювати військово-політичну обстановку в ще більш небажану для Заходу бік.

Припускати, що ополчення буде вічно сидіти в Донбасі, маючи перед собою повністю деморалізовану, економічно вбиту і фактично роззброєння країну явно не доводиться. І якщо Київ, як перезріле яблуко, рано чи пізно наміриться впасти прямо в руки Новоросії, важко очікувати, що вона залишить його валятися в придорожній пилюці. Зрештою, це просто негуманно.

А оскільки на Україні все йде саме до цього і ніякі кредити МВФ нічого тут не змінять, то, стало бути, не за горами той час, коли доведеться домовлятися вже всім, і насамперед, зрозуміло, Заходу і Росії. Тому що саме їх геополітичні інтереси клином зійшлися на Україні і від того, чи вони готові до компромісу, залежить дуже багато, якщо не все.Підкреслю ще раз — якщо Захід буде упиратися в своєму нинішньому, по суті, тупиковому курс на цілковиту підтримку не має шансів утримати ситуацію київського режиму, то в кінцевому підсумку програє і сам Захід.Ніхто не стане нескінченно чекати його на геополітичній зупинці під назвою Розумний компроміс. Сьогодні це ще можливо, а завтра може вийти так, що йому залишиться тільки заламувати від безсилля руки і битись головою об стінку просто тому, що нічого зробити вже не можна. Ну, не починати ж, насправді, третю світову війну через якийсь остогидлої усім України. Тим більше, що і почати її з-за повної відсутності в Європі охочих воювати, не рахуючи купки київських психів, навряд чи вийде.

До того ж, особливого резону буцатися з Москвою на українському полі у Заходу все одно немає. По-перше, тому, що це марно навіть на історико-генетичному рівні.Вся ця затія з перетворенням однієї частини росіян в смертельних ворогів іншій частині таких же росіян настільки протиприродна і виморочна, що може закінчитися тільки страшним для Заходу зворотним ходом маятника, коли ці натравленні один на одного половинки одного цілого зіллються в природному для них єдності і обернуться в бік Заходу таким лютим оскалом розлюченого ведмедя, від якого з ним і шляк може трапитися.

Та й навіщо все це, якщо історичний досвід свідчить — тільки потужна Росія, розміром, як мінімум, з Радянський Союз, може бути гідною противагою Китаю і в цьому сенсі об’єктивним геополітичним партнером Заходу, у якого перспективи відносин з півтора мільярдами китайців далеко не райдужні. Саме відсутність цього євроазіатського противаги, причому не стільки навіть військового, скільки економічного, за великим рахунком і дозволяє Китаю нестримно нарощувати свої світові амбіції на шкоду сфері інтересів самого Заходу.Більш того, об’єктивно — сьогодні, по мірі зростання могутності КНР, потреба Заходу в такому євразійському противазі стає навіть більшою, ніж у часи СРСР, коли ці тристоронні геополітичні гойдалки працювали досить надійно і ефективно.

Навіть дивно, що такі цілком очевидні резони, в нинішніх США публічно практично не розглядаються і тамтешнє геополітичне поле, як і раніше, залишається неподільною вотчиною таких динозаврів холодної війни, як Збігнєв Бжезинський. Який, будучи поляком, цілком природно розвиває саме ті теорії, які найбільшою мірою вигідні його історичній батьківщині — Польщі. А для неї могутня Росія, та ще й з Україною додачу — варіант вкрай небезпечний і небажаний. От тільки незрозуміло — при чому тут інтереси США і Заходу в цілому?Яким якраз зовсім не потрібно, щоб знесилена, не без його допомоги, Росія стала покірною сировинної напівколонією Китаю і в цій якості, сприяла його подальшому наступу на Захід.

По суті, своїм нинішнім безрозсудним тиском на Росію за допомогою українського плацдарму, Захід працює саме на Китай, допомагаючи йому стати монопольним господарем Євразії. В чому тут вигода для тієї ж Америки — бозна! І якщо хто-то на Заході думає, що Китай це не більш ніж велика американська фабрика, яка завжди буде знаходитися в стані васальній залежності від своїх нинішніх роботодавців, то це дуже велика помилка.Китайці просто нікуди не поспішають, тому що у цієї нації з багатотисячолітньою історією зовсім інше уявлення про плин часу, ніж у західних обивателів. Але, тим не менш, китайська кріт історії свою справу знає і рухається в заданому йому вірними учнями Конфуція напрямку.

Так що Америці явно пора звільнятися від гіпнозу геополітичних схем патологічного русофоба і професійного поляка Бжезинського і починати думати власною головою про своє вже недалекому майбутньому. В якому по справжньому велика і могутня Росія може виявитися для неї дуже навіть корисною країною.

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей