ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



«Глобальна ініціатива» — інструмент руйнування країн і народів

«Стратегія Ради Європи щодо забезпечення прав дитини на період до 2021 року суперечить національним інтересам Росії. Прийняття її в якості основи для написання наступної Національної стратегії дій в інтересах дітей в Росії — неприпустимо з-за її антисемейной спрямованості і агресивної ЛГБТ-порядку.

Але ми точно знаємо, що в Росії все одно будуть спроби прийняти цю Стратегію», — відкрито зізнався перед відходом з посади колишній Уповноважений з прав дитини РФ Павло Астахов в ексклюзивної зустрічі з членами батьківських громадських організацій 6 вересня 2016 року.

У наступному році в Росії закінчиться дія Національної стратегії дій в інтересах дітей, прийнятої на строк до 2017 року.Ще в 2015 році лобісти вже почали розмову про «крайньої необхідності» прийняти наступну 5-річну Стратегію: Зміст, цілі і завдання російської Національної стратегії дій в інтересах дітей, як минулої, так і майбутньої, будуються на основі тексту модельного документа Ради Європи — Стратегії по забезпеченню прав дитини.

«Антисімейна спрямованість та ЛГБТ-тематика буквально пронизують прийняту в квітні 2016 року нову довгострокову європейську Стратегію щодо забезпечення прав дитини Ради Європи на період 2016-2021 роки», — повідомив Павло Астахов. Дана Стратегія щодо забезпечення прав дитини була офіційно запущена 5-6 квітня в ході конференції високого рівня щодо захисту прав дітей в Болгарії.

Павло Астахов повідомив, що він відмовився брати участь у підписанні цієї Стратегії, але на конференції були присутні представники МЗС РФ і Міносвіти РФ. На стадії розробки проекту Стратегії щодо забезпечення прав дитини Ради Європи Павло Астахов неодноразово заявляв про неприпустимість включення в неї надумані положення, що стосуються гомофобії та дискримінації дітей, що мають нетрадиційну орієнтацію.

«Сама концепція Стратегії Ради Європи містить антисімейні положення, які принципово суперечать національним інтересам Росії, закріпленим, зокрема, Стратегією національної безпеки Російської Федерації і Концепцією державної сімейної політики Російської Федерації на період до 2025 року. Ось два стратегічних документи, які прямо не дозволяють приймати нам таку Стратегію», — переконаний Павло Астахов.

«Ці найважливіші стратегічні документи Росії в числі основних національних пріоритетів проголошують відродження духовно-моральних традицій сімейних відносинах та сімейному вихованні, збереження та розвиток традиційних російських духовно-моральних цінностей, включаючи цінності шлюбу як союзу чоловіка і жінки.

Розмивання історично сформованої ціннісної системи і цінностей у цій сфері шляхом зовнішньої культурної інформаційної експансії, пропаганди вседозволеності, насильства віднесені прямо до загроз національної безпеки Росії. У зв’язку з цим ще на стадії розробки проекту європейської Стратегії я неодноразово заявляв про неприпустиме включення до неї положень, збуджуючих гіпертрофований, абсолютно необґрунтований, надуманий суспільний інтерес до більшої частини вигаданої проблеми гомофобії та дискримінації дітей ЛГБТ.

Під приводом захисту прав дітей ЛГБТ нічим не обґрунтоване підвищену увагу до цього питання створює ризик і його рішення на шкоду правам і законним інтересам інших дітей, формує легітимну основу для пропаганди нетрадиційних сексуальних відносин серед неповнолітніх, що у нас прямо заборонено законом.

Очевидно, що оцінка масштабів цієї проблеми ЛГБТ-підлітків сильно перебільшена і має надуманий і абсолютно оціночний характер, не підтверджена даними наукових досліджень.

Дискримінації дітей ЛГБТ в європейській Стратегії приділено більше уваги, ніж навіть актуальнейшим в сучасний період часу проблемам грубого порушення прав дітей та жертв збройного конфлікту та фізичного та психологічного відновлення, соціальної реінтеграції.

З точки зору творців Стратегії права дітей ЛГБТ важливіше.

Я не буду зупинятися на тих, хто керував комітетом по створенню цієї Стратегії. Я всіх їх особисто знаю, знаю їх уподобання та інтереси, тому багато в чому вони просто відбивали свої особистісні уподобання. Наші принципові заперечення викликало включення в проект Стратегії щодо забезпечення прав дітей положень, що містять міжнародне визнання сім’ї ЛГБТ та оцінку їх ролі як «основного осередку суспільства і природного середовища для зростання і благополучного існування дитини».

Причому я це наводжу формулювання, закавиченні звідти, з Стратегії. Ну, як можна сказати, що це — «основний осередок суспільства»?

Російською стороною було заявлено, що така концепція суперечить традиційним російським і європейським цінностям, просування нетрадиційних відносин серед дітей та підлітків може завдати психологічну шкоду здоров’ю та розвитку наших майбутніх поколінь. І це становить особливу небезпеку саме зараз, коли чисельність корінного населення Європи стрімко падає.

Суперечить такий сучасний неоліберальний європейський підхід і основним міжнародним правовим актам про права дитини. Я нагадаю, що згідно Конвенції ООН про права дитини, принципу 6 Декларації прав дитини, дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Це все знають, все це закріплено, все це існує, а нам просто намагаються підірвати навіть це основне положення тим, що придумують нову форму сім’ї. Всесвітня Декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей принципово підкреслює величезну роль сім’ї як основного осередку природного середовища для зростання і благополуччя дітей, потребує від держави сприяти повазі ролі сім’ї у забезпеченні дітей, забезпечити сім’ю всіма можливими видами захисту і допомоги.

Згідно Ер-Риядским керівним принципам «сім’я є основним осередком, відповідальної за первинну підготовку дітей до життя у суспільстві» (пункт 18), тому «кожне суспільство має надавати першорядне значення потребам і благополуччя родини і всіх її членів». Це пункт 11. Я наводжу тут невипадково саме міжнародні джерела, щоб показати, що навіть у міжнародному правовому полі ця Стратегія просто неспроможна.

Ми зараз говоримо про це, але ви ж розумієте, в суперечці з ними неможливо говорити «а у нас такий закон, а у нас ось такі принципи, у нас Конституція така». Вони вам будуть говорити: «Ну, що ви, міжнародне право вище». Ось, будь ласка, міжнародне право теж говорить, що ви не праві. Перед прийняттям цих актів сім’я взагалі існувала та існує на сьогоднішній день як соціальний інститут, заснований на гетеросексуальному союзі чоловіка та жінки, тобто на шлюбі, створюваному в цілях спільного життя, в тому числі для народження і виховання дітей.

Я нагадаю, що у мене були такі дискусії і в Європі, і в Америці. Зокрема, у нас був дуже серйозний спір як раз в той день, коли у США Верховний Суд визнав скрізь існування одностатевих союзів. Я наводжу простий приклад, що 2500 років назад, коли формувалися основи права майбутнього і цивілізації як правової форми існування людини, було дано визначення, яке в юридичній сфері не змінювалося 2500 років.

Збори законів Юстиніана — відомі дигести — містять визначення, дане Модестином ще тоді: «Сім’я, шлюб — це добровільний союз чоловіка і жінки, об’єднаних на основі людського і божественного права». Всі. Нічого іншого 2500 років не змінювався і не відбувалося, я маю на увазі під юридичною сферою.

Зараз же в юридичній сфері ми бачимо, які казуси відбуваються. У зв’язку з цим ми спільно з Мзс Росії категорично наполягали на виключенні з проекту Стратегії щодо забезпечення прав дитини Ради Європи слів «сім’я, незалежно від її форми». Як раз в цьому вони нам зробили такий крок назустріч, сказавши: «Ну, добре, якщо ви проти, щоб ми писали «ЛГБТ-сім’я», ми напишемо ось так».

Але ми вважаємо, що це неможливо, бо що таке «сім’я, незалежно від її форми»? Ми також наполягали на тому, щоб виключити положення про те, що «Рада Європи буде діяти в інтересах дитини в контексті нових форм сім’ї». Там це повторюється двічі. Незважаючи на це, дані формулювання, на жаль, у прийнятому тексті Стратегії збережені. У початковий проект Стратегії Ради Європи були включені недостатньо перевірені, неаргументовані висновки про нібито широкому поширенні сімейного насильства.

Це друге питання, яке ми неодноразово обговорювали і на полях нашого Ради, і взагалі просто в нашій повсякденній роботі. Ми знаємо, що сімейне насильство — це надумана тема взагалі, не кажучи вже про термін, який нам нав’язують і постійно кажуть: «Сімейне насильство, сімейне насильство, сімейне насильство, сімейне що?»

І всі люди, навіть непідготовлені, відповідають в першу чергу: «Насильство». У Стратегії Ради Європи проте лишились формулювання про сімейному насильстві.

Причому, зверніть увагу, що ця довгострокова Стратегія, п’ятирічна. І чому я так детально на ній зупиняюся? Та тому що з цієї Стратегії Ради Європи щодо забезпечення прав дитини буде списана наша наступна Національна стратегія дій в інтересах дітей. Точно також, як вона була списана і в минулий раз з попередньої Стратегії, це абсолютно точно.

І якщо б на стадії її підготовки я не отримав проект, в якому, вибачте мене, пунктом шостим просто стояло «ювенальное правосуддя»… Звичайно, назва поміняли, його назвали «правосуддя, дружнє до дітей». А раніше там просто стояло «ювенальна адвокатура», «ювенальна прокуратура» — все-все було зі словом «ювенальна». Її просто переписали і спробували взяти. А ви знаєте, як прийняли Національну стратегію дій в інтересах дітей у 2012 році.Прийшла спікер Ради Федерації до Президента, поклала на стіл, і Президент підписав її. Ось так це було зроблено.Але перед цим ми все-таки хоч щось виправили.

Так ось збереження таких формулювань в довгостроковій дитячої європейської Стратегії щодо забезпечення прав дітей може мати вкрай несприятливі соціально-психологічні наслідки, сприяти сприйняттю сім’ї як найбільш небезпечної середовища життєдіяльності дитини та підвищення нестабільності і конфліктності в сімейних відносинах, і в результаті згубно позначиться на інституті сім’ї в цілому.

Зазначений підхід суперечить раніше прийнятим міжнародним актам, які проголошують сім’ю як найбільш природну, безпечну, сприятливу для дитини середовище для його життя, виховання, соціалізації.Так, наприклад, Декларація про становище дітей від 13 грудня 2007 року визначає, що «дитина повинна зростати в сім’ї, забезпечує добробут і турботу» (пункт 6), встановлює, що «усім дітям повинна бути забезпечена можливість визначити себе як особистість і реалізувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах серед сім’ї або опікунів, які забезпечують їх добробут» (пункт15).

Нам вдалося домогтися виключення з початкового варіанта тексту Стратегії неприпустимо категоричного, не заснованого на об’єктивному аналізі стану злочинності в сімейній сфері, твердження про те, що «найбільше діти зазнають насильства в сім’ї». Спочатку формулювання звучало саме так. Тим не менш, ми вказували і не погоджувалися з цим формулюванням. У результаті її замінили на іншу, яка, до речі, перекладається по-різному на різні мови, тому що, ви знаєте, в Раді Європи використовується як мінімум дві робочі мови — французька і англійська.

І тепер використовується таке формулювання: «Насильство може також мати місце в родині». При цьому нами підкреслювалося, що подібні твердження можуть бути використані і вже використовуються в якості підстави для усиновлення, тотального контролю над сім’єю, необґрунтованого втручання у сімейні стосунки з боку державних органів, установ, посадових осіб і навіть НКО.

У зв’язку з цим ми пропонували закріпити в Стратегії Ради Європи переважне право батьків на виховання своїх дітей, принцип презумпції сумлінності батьків у здійсненні батьківських прав, встановивши, що дії та рішення батьків щодо дітей визнаються добросовісними і здійснюються в інтересах дитини, якщо зворотне не встановлено єдиним актом, це набрало законної сили рішенням суду. А також передбачити інші гарантії недоторканності сімейного життя, захисту сім’ї від мимовільного і необгрунтованого втручання.

Тобто всі ті положення, які у нас є в Стратегії держави сімейної політики, у Концепції держави сімейної політики. Ми наполягали на тому, щоб у Стратегії була чітко позначена позиція Ради Європи про неприпустимість вилучення дитини з сім’ї лише на підставі можливого потенційного, як там сказано, психологічного або морального насильства або під іншими надуманими приводами, як це нерідко робиться, ми всі знаємо, європейськими соціальними службами.Причому ми підкреслювали, що така практика зарекомендувала себе як абсолютно деструктивна, руйнівна соціальний інститут сім’ї.

У зв’язку з цим ми рекомендували включити в Стратегію щодо забезпечення прав дитини на положення Резолюції ПАРЄ-2049 від 2015 року — резолюції, яка теж може бути використана соціальною службою в Європі. Вона називається «Законодавство і практика вилучення дітей з їх сімей у державі».

До речі, ця резолюція, якщо ви пам’ятаєте, була створена в чому за нашої участі. Спасибі нашим парламентарям, які зібравши всі матеріали, які ми направляли, проаналізували їх і передали, в тому числі, результати нашої роботи з Фінляндії, Норвегії.І в цій Резолюції чітко прописано наступне положення про те, що держава не повинна підривати основоположні людські відносини між батьками і дитиною, позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім’ї повинні стати крайнім заходом, що приймається на підставі судового рішення у виняткових випадках, коли встановлена реальна загроза життю і здоров’ю дитини.

Так що дане положення має принципове значення для формування європейської моделі державної сімейної політики в інтересах дітей. Це все збереглося в цій резолюції, її можна використовувати.

При цьому ми наполягали на неприпустимість використання в довгостроковій європейської Стратегії щодо забезпечення прав дитини юридично нечітких термінів. А їх там величезна кількість! Це норми неперевірених критеріїв, які створюють абсолютно сприятливі умови для помилок, зловживань при вилученні дитини з сім’ї та позбавлення батьківських прав. Вони ж сприяють прийняттю правоохоронними органами та соціальними службами рішень, які суперечать інтересам сім’ї і дітей, дозволяють визнавати практично будь-яку сім’ю соціально небезпечною для дитини і перетворювати дітей соціальних сиріт.

Ми також запропонували включити в Стратегію Ради Європи щодо забезпечення прав дитини розробку чіткого науково обґрунтованого визначення терміна «насильство над дитиною» стосовно до сфери сімейних відносин з урахуванням його специфіки та особливої соціальної ролі у вихованні і соціалізації дітей. Але всі ці наші зауваження в більшості своїй на останній стадії опрацювання та підготовки Стратегії не були прийняті.

Тим не менш, вони нам важливі для того, щоб зараз, ще раз повертаючись до нашої дійсності, ми на ті ж самі граблі не наступили в новому національному плані дій на захист дітей, що в Росії називається Національна стратегія дій в інтересах дітей. А я запевняю вас, і ви навіть сперечатися, напевно, не будете, що такі спроби будуть зроблені. Це сто відсотків.

Нами було запропоновано Комітету міністрів Ради Європи розробити і рекомендувати для використання у правозастосовній практиці органів опіки і інших соціальних служб держав-членів Ради Європи критерії розмежування неприпустимість форм звернень з дітьми з педагогічно виправданими та правомірними видами фізичного та психологічного стримування як необхідного елемента сімейного виховання дитини, включаючи право батьків обмежувати в рамках закону свободу пересування своїх дітей, доступ дітей до завдає шкоди їх здоров’ю та розвитку видів інформації і дозвілля,право батьків залучати дітей до навчання, посильній домашньому праці, виконання моральних і етичних норм.

У своєму висновку ми також заявили про неприйнятність включення в Стратегію положень, які ігнорують проголошену Конвенцію ООН про права дитини, обов’язки держав-учасників поважати права та обов’язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, який узгоджується з розвиваються здібності дитини, а також забезпечувати реалізацію прав і свобод дитини у відповідності з її віком і зрілістю.

Незважаючи на це, як я вже сказав, ряд положень Стратегії, що стосуються участі дітей у цивільних і кримінальних процесах, адміністративних розглядах сформульований без вказівки необхідності цього обліку і при цьому без вказівки необхідності врахування думки батьків, а також його вікових, психологічних та інших особливостей.

Не враховано також нашу пропозицію про необхідність включення в текст Стратегії положення про обов’язковою в кожному конкретному випадку оцінки ризиків і несприятливих наслідків участі дитини в судочинстві, особливо в області сімейно-правових відносин для його психологічного і морального здоров’я та розвитку взаємин з батьками та іншими членами сім’ї.

На жаль, незважаючи на продекларированную Комітетом міністрів Ради Європи готовність прийняти до уваги висловлені нами зауваження та пропозиції, в ухваленому тексті європейської Стратегії вони відображення не знайшли.З цієї причини, незважаючи на те, що за своїм статусом прийнята Стратегія не створює зобов’язань для Росії, що, до речі, дуже важливо, а є рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи, і, на відміну від Конвенції та інших договірно-правових актів Ради Європи, не має юридично зобов’язуючого характеру, у своєму офіційному висновку у МЗС Росії я висловив думку про те, що приєднання Російської Федерації до зазначеної Стратегії без урахування вищеназваних наших зауважень недоцільно.

Я також заявив про принципову неприйнятність містяться в проекті Стратегії Ради Європи щодо забезпечення прав дитини на період 2016-2021 рік положень, що суперечать сучасної державної сімейної політики Росії, які здатні завдати шкоду склався століттями соціального інституту сім’ї в Росії, традиційним російським сімейним, культурних, духовно-моральним цінностям, природним потребам дітей до матері і батька, проживання і виховання в кровної сім’ї.

У зв’язку з явною антисемейной спрямованістю Стратегії російське представництво в Страсбурзі теж висловило особливу позицію Російської Федерації і виступило щодо цього міжнародного акта із заявою в Комітеті міністрів Ради Європи. У ньому, по суті, було заявлено, що російська сторона не може прийняти Стратегію в її цілісному вигляді і залишає за собою право приймати рішення щодо реалізації тих напрямків документа та про участь у тих конкретних профільних форумах, які відповідають національним інтересам Російської Федерації.

Серйозну заклопотаність викликають також кардинальні зміни парадигми Ради Європи та ООН у сфері захисту прав дитини. Тут я хотів би окремо зупинитися, бо ми ж розуміємо, Стратегія — це лише один з документів. Величезна кількість документів кожен день плодиться в цих міжнародних організаціях: це і резолюції по різним і окремим явищам, і якимось системних речей, це різні рекомендації, які приймаються, направляються, це вказівки нескінченні.Так от сьогодні парадигма Ради Європи та ООН у сфері захисту прав дитини кардинально відрізняється від колишньої.

Причому колишня вже називається старомодною, тобто старомодне розуміння, коли під правами дітей малися на увазі захист дитини як більш слабкої істоти і подання йому любові, турботи, здійснення державної політики, спрямованої на створення умов, необхідних для життя, здоров’я і нормального розвитку дітей.

Якщо колишня парадигма прав дитини була заснована на принципах гуманності і справедливості, альтруїзму, захисту дітей від несправедливості поза відриву їх від сім’ї, то нова парадигма нерідко викладається в термінах порятунку дітей від їх батьків і все більше зводиться до протиставлення інтересів дітей інтересам їхніх батьків та сімей. Ось це корінне принципова відмінність. Ми це все знаємо, ми бачили це неодноразово. Саме це протиставлення — це суть, це основа, це наріжний камінь тієї самої ювенальної юстиції, про яку ми з вами говоримо і розуміємо, що це таке.

Бездумна і некритично захоплена реалізація в міжнародних документах ідеології прав дітей поза контекстом сім’ї і прав батьків надає розкладницьке вплив на соціальний інститут сім’ї як основ майбутнього всього світового співтовариства. І намітилася в європейських документах останніх років тенденція розділяти інтереси дітей і батьків забезпечує ідеологічний і правове обґрунтування для сприйняття родительско-детских відносин як в корені суперечать один одному. Це створює передумови для розпаду сім’ї, підриву традиційних культурних сімейних цінностей у сфері виховання дітей.

Руйнівні ідеї про дітей, які потребують захисту від своїх батьків, як наслідок девальвації батьківських прав, що знайшли втілення і в загальній європейській кампанії із заборони тілесних покарань дітей, яка підтримується асоціацією «Глобальна ініціатива за припинення будь-яких тілесних покарань дітей». Ось начебто така блага мета декларується — захистити дітей від насильства, а по суті все це призводить до того, що це дійсно протиставлення, причому різке і контрастне протиставлення прав дитини і батьків.

У доповіді цієї «Глобальної ініціативи» за 2015 рік розкривається ідеологія нової концепції прав дитини.Підкреслюється, що точки зору цієї Асоціації, кампанія за повну заборону тілесних покарань дітей не зводиться тільки до питання захисту дитинства, йдеться про значно більше: про боротьбу проти дискримінації дітей, визнання дітей як рівних носіїв прав у відношенні до дорослих.

Тобто, іншими словами, просувається ідея лібералізації дітей як якоїсь завідомо пригнобленої, піддавалася дискримінації, в першу чергу з боку кого? Найближчих батьків. Тобто позбавленої прав групи. Тобто діти у нас виводяться в такий спецсубект, заздалегідь дискриминированний. Як ЛГБТ, меншини, ось і діти тепер теж.

Тому ніщо так не підриває, з точки зору активістів «Глобальної ініціативи», та інших подібних організацій гідність дитини як носія прав, не підкреслює його підлегле і нерівне з дорослими стан, як можливість застосування до дитини тілесного покарання, нехай і в самій малій формі, наприклад, у вигляді легкого символічного ляпанцю, тому що вони прямо на це вказують: що навіть ось так.

11 липня 2016 року в Нью-Йорку відбувся політичний форум високого рівня з питань сталого розвитку на період до 2030 року. І в рамках порядку денного держави взяли на себе зобов’язання покласти край знущанням, експлуатації, торгівлі, будь-яким формам насильства чи жорстокості і тортур стосовно дітей. Досягнення повного припинення насильства і жорстокості щодо дітей, а також для реалізації інших цілей сталого розвитку відводиться центральна роль заборони і припинення будь-яких тілесних покарань.

Це підтверджується і прийняттям індикатора, відповідний індикатор був прийнятий, а звучить він так: «Відсоток дітей у віці від 1 року до 17 років, які зазнали якого-небудь виду фізичного покарання і/або психологічного впливу з боку виховують людей за минулий місяць». Ось цей критерій оцінки, індикатор, тепер буде застосовуватися і у нас точно так само. І підписувати навіть нам нічого було не треба — участь у форумі має на увазі, що ви згодні з цією резолюцією.

Ми ж з вами не підписуємо резолюцію, приймаємо? Так і тут, тому що міжнародне право взагалі — це ж особлива сфера: поговорили, домовились, значить, більшість визнає, все, працює. Нам просто розішлють ці критерії, прийняті 11 липня 2016 року. Як я вже сказав, величезна кількість документів плодиться. І ті ж наші соціальні служби, які поїдуть на черговий якийсь семінар і їх там навчать — а вони у нас же люблять проводити семінари. Ми ж зовсім недавно бачили, що у нас фінські органи опіки проводили семінари, в тому числі і в Москві. Чудово, хто ж ще навчить!

У мене відчуття, що ті, хто 116-ю статтю в такій формі брав, теж у Фінляндії вчилися, чесне слово.
Прим.Ред. — Але закон підписав ні хто інший, а Путін. Тому відповідальність лежить тільки на ньому. Поки він не підпише закон — він не діє. Так що кожен раз спусковий гачок натискає тільки президент.

Так ось дивіться, у Програмі сталого розвитку до 2030 року планується припинити жорстоке покарання дітей, яке є найбільш поширеною формою насильства над дітьми як неодмінна умова для звільнення світу від страху і жорстокості, забезпечувати загальне дотримання прав людини, верховенство права, правосуддя, рівності, відсутність дискримінації.

Як підкреслюється в цій Програмі, заборону тілесних покарань, у тому числі і в домашньому побуті, є вимогою міжнародних норм в області прав людини. І як основний принцип досягнення скорочення та попередження насильства в житті суспільства, така заборона є найважливішим кроком у виконанні мети, припинення будь-якого насильства у відношенні дітей, і інших цілей, у тому числі спрямованих на збереження здоров’я, забезпечення добробуту дітей та надання їм якісної освіти.

Тобто все-таки благі цілі називаються, а принцип один: повністю заборонити доторкатися до свого дитині, насамперед батькам. Окремо в рамках цього форуму був проведений брифінг тієї самої «Глобальної ініціативи», яка формулює для кожної з держав правову реформу, яку необхідно провести для досягнення повсюдної заборони тілесних покарань, і представляє актуальну інформацію по поширеності тілесних покарань на основі многоиндикаторних кластерних обстежень ЮНІСЕФ.

Ось ЮНІСЕФ проводить якраз за тим критерієм, який я назвав: будь-яка форма тиску на дитину це насильство. От уявіть собі, як вони будуть опитувати. Припустимо, що до школи прийдуть і запитають: «На вас батьки кричать? На вас батьки підвищують голос? Вас карають? Про все! Весь клас — суцільні жертви насильства».

За даними «Глобальної ініціативи», з 2006 року, коли розгляд заборони тілесних покарань було рекомендовано в якості термінової заходи, в дослідженні ООН з проблеми насильства над дітьми число країн, де заборонені будь-які види тілесних покарань дітей, потроїлася з 16 до 49 держав. Станом на липень 2016 року уряду ще 50 держав відкрито висловили готовність і зобов’язалися реформувати свої закони, ввівши заборону будь-яких тілесних покарань.

Всім країнам, де ще немає заборони тілесних покарань дітей, настійно рекомендовано прискорити прийняття відповідних заходів з метою виконання Програми «2030». І от скажіть мені тепер, а не брали участь в цьому семінарі і в цій «Глобальної ініціативи» ті, хто брав статтю 116? От мені просто здається, люди приїхали з семінару і сказали: «Так, звичайно, треба швидко, ось так взяти. Ось як вони сказали, так ми і зробимо».

В інформаційному бюлетені «Глобальної ініціативи» за червень 2016 року Росія згадується в числі неслухняних держав без чітко вираженої готовності до реформування законодавства з даної проблематики. Вона фігурує серед 35 країн, включаючи Великобританію, Бельгію, Канаду, Австралію, на адресу яких є Комітет ООН з прав дитини тричі вносив відповідні рекомендації.

І якщо на їх інтерактивній карті світу клікнути на територію Росії, там з’являється виноска «Фізичні покарання заборонені в деяких місцях перебування дітей: у школах, дошкільних установах, виправних закладах в якості вироку за злочин.Потрібно забезпечити заборону в домашньому побуті, в сім’ї, в альтернативної опіки, в денних установах з догляду за дітьми».

Тобто ось очевидно, просто складаючи ці кубики, що нашими депутатами (прим.ред. — і насамперед, Путіним) чітко виконане завдання цієї «Глобальної ініціативи», які взяли 116 статтю. Причому прийняли як хитро — в пакеті, так, що не розділиш, та підписали пакетом.

Треба поставити питання: а кому це вигідно, і питання, хто це виконує. Тут треба розбиратися з цими. Навіть читаючи це, зрозуміло, що, мабуть, люди їздили на семінари, або ось прийшли якісь агенти, які сказали, що і як брати. І взяли, тому що великі гроші. Виходить, що під тиском незрозумілих організацій типу «Глобальна ініціатива», приймаються рекомендації високого рівня. І хоча рекомендації відносяться до сфери міжнародного права, читаємо статтю 15 Конституції РФ і бачимо, що міжнародні принципи і міжнародне право виявляються вище нашого національного права.

Замість того, щоб починати знизу, як це повинно бути, ті ж основи етики і психології сімейного життя, про яких ми говорили, семьеведение. До речі ось в Татарстані, по-моєму, зараз ввели семьеведение. Ось це я вітаю. Ми в свій час обговорювали, хороший такий предмет — семьеведение. Розповідь про те, як правильно і за якими принципами в сім’ї будувати відносини. Не сексуальний просвіт вводити, а саме ці предмети. А нам зверху все це на голову висипають.

Боротьбу за правильні методи виховання держава і суспільство повинні вести шляхом просвіти батьків, а не покарання, шляхом надання, якщо необхідно, педагогічної, психологічної, соціальної, іншої допомоги. Не шляхом кримінального переслідування і покарання абсолютно нормальних люблять, дбайливих батьків за такі дії, як тепер за статтею 116 ляпанець, а саме через заходи підтримки.

Звичайно, можливо виховання без ляпанців, але цьому треба спеціально навчати батьків та інших членів сімей, пропагуючи досягнення сучасної російської психології, педагогіки, психотерапії, які дозволять впливати в тому самому бажаному напрямку для нас і в рамках наших традиційних сімейних цінностей на поведінку дітей. А не саджати у в’язницю батьків за те, що вони, будучи не професійними педагогами або психологами, не володіють цими навичками. Природно, не володіють. Я не випадково почав з міжнародної майданчика, тому що ще раз показую, як ця вся вертикаль вибудовується.

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей