московські канікули

Давненько не доводилося мені бути в Москві з різних причин. Багато куди їздив по роботі - в Європу і в Штати. На Україну і в Білорусію. Звичайно, бував і в Росії. А в столицю доля не заносила. Хоча там у мене численна рідня і старовинні знайомі. І ось скориставшись тим, що фірму нашу реструктуризує я взяв відпустку і махнув до Москви. Був там аж три тижні, відсвяткував новий рік, бродив вулицями і музеям, зустрічався зі знайомими і родичами і спілкувався, спілкувався, спілкувався.

На початку мене захлеснула ейфорія. Там все російське, рідне, знайоме з дитинства. Все написано російською - чеки в магазинах, реклами, афіші. Всі ті ж милі московські дворики. Всі говорять по російськи (увага, москвичі починають напружуватися). Червона площа, Кремль, Москва-ріка, найкрасивіші будівлі, пульсуюче життя величезного міста. Ну ось перші дні пройшли, перша горілка випита і перші враження вляглися. До болю починаєш розуміти, що теперішня Москва відрізняється від тієї так само контрастно, як і все наше життя ділиться на радянських часів і на "після того".

Найперше, що кидається в очі - це, звичайно, Джамшут і Равшани. Сотні тисяч їх, якщо не мільйони, без жодного перебільшення. Компетентні люди кажуть, що вони становлять від одного до десяти відсотків від загального числа жителів Москви. Точну цифру не знає ніхто. Звучить це фантастично тільки на перший погляд. Я жив в центрі Москви і всюди куди тільки не падав погляд бачив їх постійно за прибиранням вулиць або ж, частіше, за процесом байдикування. З подивом дізнався, що більшість з них не вміють писати і читати. Взагалі. Ні на якій мові. Проте величезний відсоток з них легалізувався і спокійно живе займаючи свою нішу на ринку праці дешевої робочої сили. Вже ростуть їхні діти, народжені в Москві. Кажуть, що в деяких школах їх до тридцяти (!) Відсотків. І що вчителі витрачають основний час на уроці не пояснюючи матеріал російським дітям, а угамовуючи маленьких джамшутіков і закликаючи їх до порядку, бо їм науки глибоко байдужі. Москвичів це, звичайно, радувати не може. Проблема стала настільки серйозною, що багато жителів столиці налаштовані радикально і я навіть чув думки деяких, що давно пора їх всіх "зачистити".

Ще один аспект ін'єкції вихідців із Середньої Азії це ісламізація столиці. У певних місцях під час мусульманського молебню перекривається рух і вулиці заповнюють тисячі молільників. В цей час там стає просто небезпечно ходити корінним москвичам. Особливо москвичка. Мені розповіла безпосередня учасниця конфлікту, жінка, яка пропрацювала в центрі Москви більше двадцяти років, що коли вона заходила на роботу в свою установу їй зробив зауваження молиться мусульманин, чому мовляв вона у взутті або що то типу цього. Жінка відповіла, що де поспішає на роботу і пішла була далі, але її "неповажне" поведінка не сподобалося іншим правовірним і вони почали погрожувати їй, а потім вирішили покарати невірну. Врятували ситуацію охоронець і міліціонер, буквально протягнувши жінку через прохідну і заблокували двері перед носом агресивної юрби. Озброєні люди в формі кілька протверезили "моляться" і вони відступили. Якби я міг написати який був статус цього закладу і хто була ця жінка, то боюся, ви мені не повірили б.

Іншим дуже неприємним для мене відкриттям стало ставлення москвичів, росіян, росіян до російської влади. Перш ніж продовжувати, я б хотів позначити коло людей з ким зустрічався. Це в основному мої родичі, старі знайомі, їх друзі. Всі вони з вищою освітою, більшості з них далеко за п'ятдесят, хоча є й молоді. Всі вони успішно працюють або в державних, або в комерційних структурах. Серед них діючі військові і бізнесмени. Колишні співробітники міліції та працівники ІТ фірм. Про деяких з них не раз писали в газетах кілька років тому. Зі мною вони були цілком відверті і речі, які я дізнався воістину страшні своєю безпорадністю. Шкода, що не можу написати імена і конкретні факти, якими мене подчівалі співрозмовники. Інакше підставлю своїх близьких або ж просто дуже хороших людей. Але, думаю, того що я приведу буде цілком достатньо, що б зрозуміти як ситуація в Росії відрізняється від того, що ми бачимо по федеральних каналах.

Ще хочу додати, що моє ставлення до Росії, до Путіна завжди було в основному позитивним. Інакше і бути не може! Адже Росія це наш, російський національний проект. Це наша історична батьківщина. Це велика країна і велика культура, якої я пишаюся і буду пишатися. І це ж єдина і остання надія російськомовних жителів Прибалтики на справедливість.

На жаль москвичі так не думають і уражаються моєї "провінційної" патріотичністю. Отже, почнемо з того, ким саме вони вважають владу. Майже кожен говорить - це злодії і бандити, які просто були легалізовані з лихих дев'яностих! Вся різниця між дев'яностими і теперішніми роками полягає лише в тому, що народу (Москві, Пітеру і сировинним містах більшою мірою, іншим в меншій) заткнули рот пайкою - збільшенням добробуту. Як живе середній службовець в Москві? Так непогано живе! Роботою сильно не перетружен, особливо на державній службі, зарплату отримує в основному більше ніж в Талліні, а витрати там набагато менше ніж у нас. Бензин дешевше грубо рази в півтора, їжа теж дешевше (може за винятком м'ясних), комунальні менше ніж раз на два. Цього вистачає, щоб нормально жити, купувати речі (Одяг та електроніка дорожче) і їздити раз, а то і два рази в роки в Туреччині, Кіпр, Іспанія ітп. Але всі вони живуть і чекають приходу БП. Чому? Та тому що розвал, розкрадання, розтягування російської державності як тривало, так і триває. І це їм видно оком неозброєним, адже багато хто з них "в темі" - працюють в міністерствах, гос-фірмах, служать у збройних силах або в силових структурах. І вони ж запитують до мене, ну хіба можуть злодії, розвалюється країну, бути патріотами?

Військовий у високому званні повідав мені просто жахливі факти про Сердюкова. Вибачте, не можу привести всі деталі, але за його словами цей міністр був спеціально призначений (О, ви знаєте ким!), Що б підчистити всіх, хто лишився генералів, які здатні управляти армією Росії. Я наївно заперечував, що може бути, не все так погано, що мовляв наламав дров, прокрався дядько, з ким не буває? У відповідь старий офіцер розповів, як зривалися потрібні для Росії рішення, як практично у відкриту передавалися валізи з грошима через заступників міністра оборони і багато чого ще. Я питаю, так що, нічого не можна зробити? У відповідь чую, що проблему можна вирішити тільки тотальним знищенням гадів. Взяти їх всіх, каже, вивести в поле, намазати лоб зеленкою і за вироком народного трибуналу розстріляти. Десять років тому ця ж людина обережно говорив мені, що від Путіна очікувалася тверда рука і державний порядок. Зараз він вже так не думає і ні на що не сподівається.

У нас, в Прибалтиці, багато хто бачить Путіна як стримуючий фактор знищення Росії. Як якийсь символ відродження колишньої могутності. На жаль, мені кажуть і підкріплюють фактами, що все далеко не так. Майже кожен москвич, якщо не кожен, каже, що НЕНАВИДИТЬ Путіна. Спершу я від цього впав у легкий осад. Потім звик. Мені пояснили чому. Його статус позначається як пахан, дивиться, олігарх, але ніяк не вождь нації. У нього є свої інтереси в сировинному бізнесі, які він захищає. Але він не може і не хоче йти проти їм же збудованої системи. Інакше його просто усунуть. Хвилини вертикаль влади дійсно існує, однак побудована вона з гнилих колод, всередині яких живуть сотні тисяч черв'яків і кожен з них продовжує підточувати здоров'я країни. І нічого особистого, просто бізнес. Будь-яка спроба ремонту системи з самого початку приречена на невдачу. Поміняєш одну колоду на свіже, що не гниле, і в нього відразу ж впинаються черви з сусіднього.

У цих умовах говорити про якусь консолідації російської нації просто нереально. У верхніх ешелонах російської влади цілеспрямовано цим ніхто не займатиметься, так як у них справи "цікавіше". Хоча серед окремих вищих чиновників є ініціативи і спроби чинити по-державному. Ще залишилися люди, які служать країні, а не користуються посадою, але таких все менше і менше. Їх спроби бувають навіть і вдалими, але все рідше і рідше. В основному всі проекти розглядаються в контексті розпилу. У кращому випадку радеющім ніхто не заважають. У гіршому їх прибирають, а бажаючих на їх місце - море.

Це є не моє думка, але думка простих і не дуже москвичів. А зустрічався я з найрізноманітнішими людьми, які в основному не знають один одного. Не варто думати, що вони опустили руки і ненавидять все і вся. Звичайно, ні. Вони так само люблять свою батьківщину, хочуть їй благополуччя, але ось тільки вимкнені вони з процесу служіння їй по справжньому. Начебто все правильно тече, і лямку свою вони тягнуть, і накази начальства вони виконують, а все одно не те. Знають вони, що брехня кругом і розпил. За неволі доводиться їм робити вигляд на роботі та на службі, що все просто чудово і лише у вузькому колі зізнаватися самим собі, що вони змушені лицемірити.

Мені здалося навіть, що роз'єднаність людей в столиці ще більше, ніж у нас в Естонії серед росіян. В таких умовах культивувати якісь ідеї зміни держави те ж саме, що сіяти зерно в пісках Сахари. А державної волі не спостерігається. Може вона і є, але так глибоко захована, що її треба шукати як скарб.

Мабуть перед Путіним зараз, зовсім скоро, буде стояти дилема - продовжити все так як є або ж круто повернути кермо і скинути за борт, або хоча б в трюм зайве. Жителі столиці в крутий поворот вже не вірять. А я не знаю що й думати. Надія, вона вмирає останньою.

Наостанок скажу, що це лише мала частина негативу, який був мною відфільтрований і викладений. Виникають питання, чи знає про це хто небудь там, нагорі? Думаю, знає. Чи розуміє хто небудь, що це надзвичайно небезпечний стан? Думаю так. А чи збирається хто небудь міняти що то? Ось на це питання відповіді, на жаль, немає.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты