Незабаром справжніх офшорів в Європі не залишиться. Використовуючи як привід кризову ситуацію з Кіпром, а також масштабну витік про власників офшорних рахунків, європейські політики провели масований наступ на решту в ЄС податкові гавані, щоб повністю позбавити громадян Євросоюзу можливості ховатися від сплати податків в інших європейських країнах. Під тиском Єврокомісії навіть останні уперті — Австрія і Люксембург — погодилися переглянути правила, які забезпечували банківську таємницю іноземцям.Ми готові вести переговори про автоматичний обмін даними про рахунки іноземців в Австрії, як запропонував ЄС, — заявив канцлер Австрії Вернер Файман. У тому ж дусі висловився і міністр фінансів Люксембургу Люк Фріден.

Враховуючи, що 1 лютого в Швейцарії набув чинності закон про надання банками інформації про рахунках іноземних платників податків, то все виглядає так, що діватися європейцям, які бажають заощадити на податках, і справді скоро буде нікуди. Власники грошей на офшорних рахунках в паніці: в приватних бесідах європейські бізнесмени поділяються моторошними історіями про партнерів, які буквально благають на деякий час прилаштувати гроші на своїх рахунках. Втім, головні баталії, схоже, ще попереду.Немов переходячи у контрнаступ, австрійський міністр фінансів Марія Фектер на зустрічі міністрів країн ЄС в ірландському Дубліні обрушилася на свого британського колегу Джорджа Осборна.

Британія має безліч центрів по відмиванню грошей і податкових притулків у своїй безпосередній юрисдикції — Нормандські острови, Гібралтар, Кайманові острови, Британські Віргінські острови, — заявила вона. На одних тільки Кайманових островах, де проживає 50 тис. осіб, зареєстровано 70% всіх хедж-фондів світу. Всього, за оцінками організації Tax Justice Network, в офшорах по всьому світу знаходиться близько третини світових активів. Обсяг одних лише офшорних фінансових активів, які належать приватним особам, оцінюється в 11,5 трлн. доларів.За даними McKinsey, загальний обсяг фінансових активів в офшорах може становити близько 32 трлн. доларів (це еквівалентно сумарному ВВП ЄС і США).

З-за цього бюджетів країн світу недоотримують податків як мінімум на 250 млрд. доларів щорічно. Ця сума в п'ять разів перевищує кошти, які, як в 2002 році оцінив Світовий банк, знадобилися б для скорочення бідності в країнах, що розвиваються, в 3 рази до 2015 року. За оцінками Світового банку, в офшори щорічно надходить 1-1,6 трлн. доларів з країн та перехідних економік. Левова частка цих грошей ховається саме в британських юрисдикціях. За їх майбутнє і розгорнеться основна боротьба.

Вершина айсберга

Якщо подивитися на карту юрисдикцій, які зазвичай відносять до фінансових офшорів, неважко помітити, що багато з них пов'язані з Британією історично. Це і колишні колонії Кіпр, Гонконг і Вануату, і нинішні володіння — Бермуди, Ангілья, Гібралтар, Мен, Джерсі, Гернсі. Зростання кількості і масштабу британських офшорних юрисдикцій був нерозривно пов'язаний з відновленням Лондона як міжнародного фінансового центру у другій половині ХХ століття.Починаючи з розміщення офшорного євродоларові ринку в Лондоні в середині 1950-х, Британія активно просувала розвиток офшорних фінансових центрів у володіннях, які перебували під її контролем.

Вони зберігали зв'язок з метрополією і залучали відділення ключових американських, канадських і європейських банків, міжнародних корпорацій, багатих приватних осіб, яких приваблювало невелику кількість регулятивних і бюрократичних процедур, а також висока ступінь секретності. Як показало проведене в 2009 році дослідження британських істориків Підлоги Сагара і Джона Крістенсена, все це відбувалося під безпосереднім контролем британських державних органів — Банку Англії (британського ЦБ) і міністерства фінансів.

У центрі британської мережі — Лондон, який в останні десятиліття залишається провідним фінансовим центром світу, єдиним реальним конкурентом якого є лише Нью-Йорк. Лондонський Сіті, відомий ще як Квадратна миля з-за своїх розмірів, є унікальною державою в державі. Сіті має свій статус, відмінний від статусу інших муніципальних одиниць, — тут правом голосу на виборах в місцеві органи влади мають не тільки мешканці, але і зареєстровані компанії, включаючи іноземні (наприклад, російський ВТБ, американський Goldman Sachs або китайський Bank of China).Причому кількість компаній (32 тис.) в п'ять з гаком разів більше, ніж жителів (всього 6 тис.).

На думку Ніколаса Шексона, наукового співробітника Chatham House і автора стала бестселером книги Острова скарбів про світових фінансових офшорах, лондонський Сіті виявився прикладом внутрішнього офшору. Він є древнім, наполовину стороннім суб'єктом, поміщених всередині британського національної держави, який дожив до наших днів, — стверджує Шексон.Унікальний статус Сіті базується на ясному фундаменті: протягом століть британські королі і уряду отримували кредити від банків і фінансових компаній Сіті, а в обмін надавали привілеї і свободи від правил і законів, які були обов'язковими до виконання на решті території Британії.

Як стверджував колишній глава Корпорації лондонського Сіті Те Сіммонс, такий характер відносин має історичне обґрунтування: Корпорація з'явилася раніше держави — документальних свідчень її заснування немає. Відсутній статут, який визначає корпорацію як певний орган. Ця Корпорація існувала ще до нормандського завоювання та утворення політичних інститутів, на яких ґрунтується сучасна Британія.Після того як нормандський герцог Вільгельм Завойовник у 1067 році підпорядкував собі Англію, він пообіцяв лондонському Сіті зберегти наявні на той момент економічні привілеї, в той час як у всій решті країні він повністю перекроїв систему управління, як політичного, так і податкового.

Осколки імперії

У часи Британської імперії Сіті виступав в ролі локомотива економічної експансії імперії, а сьогодні перетворився в центр значної частини сучасної світової офшорної системи. До 1980-м лондонський Сіті став центром величезної прихованої фінансової мережі, що охоплювала весь світ, кожна частина якої — окремі офшорні центри — перехоплювала проходять через неї капітали і бізнес з найближчих юрисдикцій і передавала їх в Сіті. Ця система нагадувала те, як павуки ловлять комах у своїй павутині.Наприклад, велике міжнародне злиття, в якому брала б велика американська компанія, направляло б значну частину транзакцій через карибські офшори. А працюють у них британські компанії передавали б значну частину безпосередньої роботи і, як наслідок, прибутку Сіті, — стверджує Ніколас Шексон.

Британські володіння Джерсі, Гернсі і Мен — острова, формально не є частиною Британії та ЄС і, відповідно, мають власні закони, — являють собою внутрішнє кільце офшорів, які обслуговують Сіті. Вони фокусуються на клієнтів у Британії та інших країнах Європи і дуже тісно пов'язані у своїй діяльності з Лондоном.

З одного острова Джерсі щорічно в Сіті надходить 750-950 млн. доларів банківських депозитів, які використовуються для подальших інвестицій. На сайті Jersey Finance, асоціації банків і фінансових компаній острова-офшору, прямо стверджується, що Джерсі є продовженням лондонського Сіті.

Наступний рівень офшорів включає в себе британські заморські території, такі як Бермудські, Кайманові або Віргінські острови. З одного боку, їх адміністрація призначається з Лондона і значна частина їх бізнесу пов'язана з лондонським Сіті. Однак у силу великого географічного відстані між ними і Лондоном, вони мають істотну фактичну автономію, користь від якої витягають британські компанії, зазвичай з фінансового сектора.

Зовнішній рівень — колишні британські володіння, такі як Маврикій, Гонконг або Багамські острови. Хоча вони є незалежними державами або частиною Китаю (у випадку з Гонконгом з 1997 року), ділові зв'язки з колишньою метрополією вибудувані таким чином, що вони постачають зі своїх регіонів в лондонський Сіті угоди на десятки мільярдів доларів у рік. Наприклад, через Багами проводяться багато офшорні операції, пов'язані з американськими клієнтами, а через Гонконг — з китайськими.

Сіті має дві головні характеристики офшору. По-перше, він є напівнезалежний суб'єктом, частково виведеним зі сфери дії законів Британії (в такій же мірі, як Кайманові острови), а по-друге, виявляється центром глобальної мережі офшорів, які направляють трильйони доларів або ж вигідні угоди в Лондон. З цих двох причин Сіті володіє своїми величезними багатством і впливом, — укладає у своїй наробила чимало шуму книзі Ніколас Шексон.

З ним згоден Річард Мерфі, спеціаліст британської організації Tax Research і науковий співробітник Університету Ноттінгема. Британія залишається гігантським офшорним центром за рахунок мережі податкових гаваней, кожна з яких є філією лондонського Сіті. Кайманові острови, Гібралтар, Віргінські острови і так далі зберігають правила, що дозволяють мати таємні банківські рахунки, і не публікують офіційних реєстрів своїх компаній, які показали б реальних власників. Незважаючи на це, всі підконтрольні Британії офшори знаходяться в «білому списку ОЕСР, як «прозорі юрисдикції.Така ситуація зберігається, оскільки вона вигідна лондонському Сіті, найбільшому одержувачу капіталів з британської офшорної мережі. Тому ми спостерігаємо таку кількість лобістських спроб протистояти будь-яким реальним змінам, — стверджує Мерфі.

Втім, спостерігаються і спроби розірвати цю завісу секретності. На початку квітня Міжнародний консорціум журналістських розслідувань (ICIJ), розташований у Вашингтоні і об'єднує 86 видань по всьому світу, опублікував величезний масив даних, які розкрили масштаби офшорної діяльності на Британських Віргінських островах. 260 гігабайт даних — понад 2 млн. електронних листів та інших документів — показали масштаб цього фінансового центру.Публікація супроводжувалася скандалами, причому в самих різних країнах — від Франції та США до Монголії і Азербайджану, оскільки показала, що багаті воліють приховувати масштаби своїх станів в офшорних юрисдикціях.

В нинішньому економічному кліматі офшорів буде дуже складно підтримувати колишню модель. У попередні роки, коли темпи зростання були високі, коли кредитний цикл знаходився у фазі розширення, «зайва готівку виводилася з активного обороту в такі фінансові центри. Але сьогодні, коли розвинені економіки зіткнулися з низькими темпами зростання, високим рівнем держборгу і скорочення кредитування, умови змінилися.Сьогодні вони хочуть репатріювати виведені з активного обороту капітали, щоб вони знову працювали на благо стагнуючих нині економік, — розповів Експертові Філіп Уайт, економіст лондонського Центру європейської реформи.

Німці проти

Мабуть, основним застрільником нинішньої боротьби з офшорами став головний спонсор євроінтеграції — Німеччина.Німці більше не згодні платити за підтримку економік інших європейських країн і за порятунок європейських офшорів, на кшталт Кіпру, в яких гроші ховаються від сплати податків. У тому числі в німецьку казну. Для Німеччини проблема податкових оазисів довгі роки представлялася в першу чергу проблемою ухилення громадян від сплати податку на прибуток, причому не в далеких острівних юрисдикціях, а у сусідніх європейських державах.Традиційним способом ухилення німців від податків за допомогою закордонних офшорів було відкриття банківських інвестиційних рахунків в найближчих німецькомовних країнах (Швейцарії, Ліхтенштейні і Люксембурзі).

Прибуток із належить німцеві інвестиційного рахунку в швейцарському або ліхтенштейнському банку не підлягала оподаткуванню в альпійських країнах, але повинна була бути задекларована в Німеччині. Банки Швейцарії та Ліхтенштейну, однак, не обмінювалися інформацією з німецькими податковими органами, дозволяючи багатим німцям зовсім не платити податки на прибуток від інвестиційних операцій. Саме тому німецька митниця так ретельно додивлялася дорогі машини з самотніми пенсіонерами за кермом, перетинають швейцарсько-німецький кордон.В багажниках таких машин, чиї господарі поверталися додому після чергового відвідування свого закордонного банку, часто можна було знайти цікаву фінансову звітність (німці любили пунктуальний облік своїх операцій за рахунком), так і великі суми готівкою, які перевищують дозволений ліміт ввезення в країну (прибуток від нелегальних рахунків треба було якось ввозити в Німеччину).

За підрахунками німецького міністерства фінансів, обсяг належать німцям приватних вкладів у банках Швейцарії і Ліхтенштейну вже кілька років тому складав від 120 млрд. до 200 млрд. євро. Цей капітал приносив дохід, який часто вислизав від податкової служби ФРН. Зрозуміло, з таким положенням справ німці не бажали миритися.

Першу спробу серйозного — і далеко не самого легального — вирішення проблеми німецькі податкові служби зробили в 2008 році. Податкова служба регіону Північний Рейн-Вестфалія заплатила анонімним хакерам 4,2 млн. євро за базу даних, вкрадену в ліхтенштейнському банку LGT. В базі даних містилися відомості про тисячі німецьких громадян, які мають незадекларовані інвестиційні рахунки в альпійському офшорному князівстві. В ході розслідування руху грошей за рахунками німецькі податківці стягнули понад 200 млн. євро податків.Зокрема, у своїй віллі під Гамбургом був заарештований голова державного гіганта Deutsche Post Клаус Цумвінкель, недоплативший до бюджету країни близько 1 млн. євро. Арешт менеджера був показаний по телебаченню — і відразу після цього ще кілька сотень німців, перелякані перспективою потрапити у в'язницю, самі прийшли в податкову службу і здали додатково 620 млн. євро недоплачених податків.

Таким чином, загальний дохід скарбниці від покупки бази даних склав понад 800 млн. євро. Тодішній міністр фінансів в уряді Ангели Меркель соціал-демократ Пеєр Штайнбрюк з гордістю назвав купівлю бази даних найкращою інвестицією за всю свою життя.

Кавалерійська атака

Окрилені успіхом, німецькі податківці продовжили скуповувати крадені баз даних. У лютому 2010 року за 2,5 млн. євро була куплена база даних, що містить інформацію про півтори тисячі рахунків громадян ФРН у швейцарських банках Credit Suisse, Julius Bär і швейцарському філії британського HSBC. У результаті податкові органи змогли стягнути недоїмки на загальну суму 900 млн. євро.

Слідом за цим протягом 2010 і 2011 років німецький Мінфін купив ще, щонайменше, три диска з даними, віддавши за кожен з них не менше 2 млн. євро, а в липні 2012 року — за 3,5 млн. євро базу даних за рахунками банку Coutts, швейцарської дочки британського Royal Bank of Scotland. Вже встиг стати опозиційним політиком, колишній міністр фінансів Пеєр Штайнбрюк закликав покарати Швейцарію за пособництво ухильникам і відправити туди кавалерію.

Активність німецьких податківців не залишилася без уваги швейцарських властей. Навесні 2012 року правоохоронні органи Швейцарії видали ордер на арешт трьох чиновників німецької податкової служби, які брали участь в купівлі баз даних. Банківський союз Швейцарії звинуватив Німеччину в неприпустиме втручання у внутрішні справи країни, а наслідний принц Ліхтенштейну Алоїз заговорив про німеччину як про Четвертому рейху, який намагається поставити горде князівство під свій контроль.

Критика дій німецьких податківців звучала і в самій Німеччині: опозиційні політики вважали, що подібні операції можуть зірвати з таким трудом досягнуті домовленості між Німеччиною і Швейцарією про легалізацію офшорних рахунків (в обмін на разовий податок у розмірі 26,375% від обсягу рахунку швейцарські гроші німців повинні були бути легалізовані).

Втім, податкові органи Німеччини загроз конфронтації не злякалися: вже у квітні нинішнього року влада регіону Рейнланд-Пфальц придбали чергову базу даних з інформацією про 40 тис. рахунків клієнтів банку Credit Suisse. За інформацію було заплачено 4,4 млн. євро, а обсяг податків, які передбачається отримати з її допомогою, оцінюється в 500 млн. євро. Минулого тижня у Німеччині почалися масові обшуки і затримання у зв'язку з отриманою інформацією, в операції бере участь не менше 400 податкових поліцейських...

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты