ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Міністр Сердюков, вас чекають в Алакурті !

міністр сердюков, вас чекають в алакурті !

На півночі Росії, в 20 кілометрах від російсько-фінської кордону, гине від непрофесіоналізму військового керівництва країни колись симпатичний селище міського типу з гарною назвою Алакурті. У розпал зими з її накатившими до лютого тріскучими морозами тут вийшла з ладу котельня.

З чисельністю населення 3000 осіб більше половини практично миттєво опинилися заручниками страшній ситуації, коли в квартирах, в дитячому саду, медичної амбулаторії температура така ж, як і на вулиці. А на вулицях Алакурті стовпчик термометра не перевищує в ці дні «мінус 15» градусів за Цельсієм.

Більшість росіян вперше почули про це прикордонному селищі в 1990-х роках. Колись-то не прийнято було особливо афішувати наші військові «місця дислокації». А тут, що називається, діватися було нікуди: масштабний виведення радянських військ зі Східної Європи сприяв підписанню контрактів із західними фірмами на облаштування (або переобладнання з капітальним ремонтом будівель, господарські і технічних споруд) військових містечок, де виводяться і повинні були оселитися.

Тоді й вирішено було розмістити в Алакурті повертався з Німеччини веротолетний полк. Вважалося, що високочолі генерали в Генштабі все ретельно прорахували. І з’ясували, що без вертольотів в тутешніх краях країні ніяк не стримати ймовірного супротивника. Ткнули німцям в карту: будувати містечко потрібно тільки тут. Берлін відвалив на цю справу скільки належить дойчмарок. З-за кордону привезли будівельників та інженерів. І стійка закипіла.

Котеджі та дороги збудували — на диво. А через пару років висянилось, що вертолітний полк в Алакурті Росії не особливо й потрібен. Його розформували. Офіцерів частиною звільнили, частиною розкидали кого куди. З тих котеджів в хронічне і нескінченне бесквартирье. Та селище посипався…

Алакурті облаштовували фіни

— Класно всі вони у нас там зробили! — розповів «СП» майор запасу Сергій К., нині житель Петрозаводська, який віддав Алакурті, як сказав, «кращі роки життя». — Звели фіни кілька житлових будинків, а також школу, дитсадок.Поставили чотири сучасні котельні, проклали шикарну нову дорогу до кордону, протяжністю приблизно 20 км. Я по таких дорогах насамперед в Росії і не їздив. Загалом, живи, служи і радій!

«СП»: — Встигли порадіти?

— Ха! Як ніби в нашій країні це можливо… Наш городок ще добудовувався, коли стало відомо, що вертолітний полк, який планували розмістити тут і під який, власне, все будували, буде дислокований десь в іншому місці. Потім його, здається, взагалі розформували. Тут же залишилося лише невелике прикордонний підрозділ. Більшості військовослужбовців, і мені в тому числі, було запропоновано писати рапорт на звільнення…

Попросила Сергія підказати номери телефонів, щоб зателефонувати в Алакурті. Він видав «на гора» з десяток, в тому числі, місцевої адміністрації, школи, амбулаторії. Однак жоден не відповів. Як з’ясувалося, зі стаціонарними телефонами в селищі зараз теж якась проблема.

— Так, усе замерзло, — відповів по стільниковому начальник муніципальної служби ЦО НС Ігор Репринцев, маючи на увазі конкретно телекомунікаційні мережі, то в цілому всі комунальні мережі багатостраждального селища. — Нам у даний момент головне запустити на повну потужність котельню. Поки вдалося підняти в ній тиск з 1,4 до 4,7.Потихеньку тепло повертається в будинку. Але, чесно скажу, відновити житловий фонд після такої аварії буде дуже непросто.

Ігор Репринцев проводить у селищі зараз дні й ночі безперервно. Допомагав переселяти людей в отопляемі будинку (одна з двох селищних котелень худо-бідно працює). З трьохтисячного населення постраждалих приблизно половина. Повністю розморожено 5 п’ятиповерхових будинків, в яких проживає 900 осіб, а також 11 п’ятиповерхівок і з десяток двоповерхових будинків у житловому (колишньому — військовому) «містечку № 5». Постраждала і амбулаторія. Е співробітників разом з необхідними для надання першої допомоги медикаментами евакуювали в числі перших.З резервного фонду муніципального освіти Кандалакшський район виділено 2,5 млн. рублів на придбання необхідних матеріалів для усунення наслідків аварії, частина яких вже доставлена до місця відбудовних робіт.

«СП»: — чи Часто вам доводиться їздити в Алакурті, Ігор Борисович (з Кандалакши до селища 120 км шляху — авт.)?

— Регулярно, на жаль. Умови для життя людей в цьому прикордонному населеному пункті я б назвав екстремальними, особливо взимку.

Котелень тут чотири. Знову-таки — фінські. Запустили їх 18 років тому. Місцевий люд не міг натішитися на це сучасне, як здавалося, диво техніки. Дві з них, однак, вийшли з ладу ще кілька років тому, чому, до речі, страшенно здивували фінів, давали в свій час гарантію не менше 30 років. Дві, що залишилися, працювали практично «без продиху», враховуючи особливості місцевого північного клімату. На початку лютого залишилася одна.

Одну з можливих причин аварії озвучив, що побував у Алакурті, міністр комунального господарства Мурманської області Геннадій Никичура: «прорив у системі подпидки». Де цей самий прорив, поки встановити не вдалося.

— Зараз ситуація динамічно змінюється в кращу сторону, — підкреслив Никичура. — Хто і чому винен, покаже робота вже створеної спеціальної комісії. Але абсолютно очевидно, що точно б подібного не сталося б, якби дії багатьох адміністрації не були з самого початку ускладнені діями Міноборони. Військові вважають, що самі впораються з ситуацією.

Про військових, про Міністерстві оборони в Кандалакшском районі давно ніхто без мата не висловлюється. Мало того, що зруйнували в прекрасному колись селищі все що можна, кинули напризволяще людей, так і тепер (цитую) «в основному тільки гадять».

— Фінські котельні і сто років б пропрацювали, якщо б їх хоча б час від часу чистили, ремонтували, — каже Олег Магдєєв, заступник голови муніципальної ради Кандалакшского району Мурманської області. — Але військове керівництво палець об палець не вдарило за минулі десятиліття для підтримки нормального стану будівель і установ у Алакурті. І нас, місцеву адміністрацію, туди близько не підпускало. Я би ще більш різко сказав про Міноборони Росії і особисто її керівника Сердюкова, так…

«СП»: — Боїтеся кинути камінь у город військового відомства?

— Не камінь, а камінь я б в нього кинув — до чого довели селище! І не тільки, до речі, його. У нашій Кандалакше був прекрасний військовий госпіталь, чудовий клуб, виступати в який приїжджали справжні зірки російської сцени.Запитаєте, що з ними тепер стало? Госпіталь буквально за тиждень закрили, все в терміновому порядку кудись вивезли. А що не вивезли — пропало, залишившись безхазяйним. Клуб стоїть пусткою, руйнується. Ганьба! Ви про Алакурті мене питаєте. Але ж нас, муніципалів, категорично не підпускали до наявних там мереж. Нам їх рішуче відмовляються передавати.Як ремонтувати, підтримувати в належному стані? Знаєте, я вас прошу, організуйте поїздку сюди самого міністра Сердюкова. Ми його тут на тиждень «замкнемо», залишивши віч-на-віч з місцевими жителями, їх дітьми. Нехай дізнається, яка вона життя покинутих гарнізонів! А сам-то не служив. Тому, видно, і творить, не відаючи і не вміючи…

Довідка «СП».

Селище Алакурті розташований на південно-заході Мурманської області в 70 км від прикордонного пропускного пункту Саллі на кордоні з Фінляндією і в 120 км від районного центру Кандалакша. Назва походить від місцевості, де до середини ХУ11 століття оселився зі своєю сім’єю фінська землевласник Генріх Куртти (дослівний переклад — низина). До початку 2000-х років тут проживало близько 7 000 осіб.

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей