Мінус п'ять років — приблизно з таким інтервалом свідомість багатьох представників білоруської контреліти (опозиційних політиків, журналістів, аналітиків) адаптується до змін глобальних трендів.

Стежачи за їх висловлюваннями, не втомлюєшся розчулюватися: одні і ті ж мантри про те, як багато втратила (і нібито продовжує втрачати) Білорусь, відмовившись від вступу в ЄС в якості орієнтира своєї політики.

Таке відчуття, що час для них застигло. Що не помічають вони ні зміщення центру світового економічного зростання в Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Ні початку глобальної економічної кризи. Ні економічної стагнації і рецесії в європейській економіці. Ні поступового демонтажу фінансової піраміди, створеної західними банками та інвестиційними фондами.

Процес йде по ланцюжку. Американські фінансові установи почали відкачування своїх капіталів із західноєвропейських. Так, французькі банки до нинішнього літа повернули американським приблизно 80% їх вкладень. Очевидно, що в таких умовах банки Франції і Німеччини змушені відкликати свої капітали банків інших європейських країн.

Італійські банки повинні французьким приблизно 330 млрд. євро, іспанські німецьким — близько 130 млрд. євро і т. д. Кінцевим ланкою в цьому ланцюжку виявляються банки країн-нових членів ЄС, які в більшості своїй або є іноземною власністю (на 100% в Угорщині, на 80% в Болгарії і тощо), або будували свій бізнес на позиковому капіталі з США і Західної Європи. Наприклад, на початку кризи, у 2008 році, банки Литви видали кредитів на суму в 200% більше, ніж залучили вкладів. Зараз розрив становить лише 20%.

Банківський сектор Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) змушений переходити на використання грошей місцевих вкладників і в рази знижувати кредитну активність.

Міхур економічного зростання в ЦСЄ в попередні роки багато в чому надувалася саме банківським сектором та інвестиціями в проекти, пов'язані з нерухомістю. Зараз ці джерела зростання загублені, капітали йдуть, ціни на нерухомість серйозно впали.

У цій ситуації інвестиційна активність банків знижується, від чого страждають, в першу чергу, модернізаційні проекти реального сектору економіки: тут терміни окупності великі і великі ризики — за час реалізації проекту ринкова кон'юнктура може змінитися і проект себе не окупить, а позичальник не зможе розплатитися з банком.

Виникає питання: звідки в цій ситуації у ЄС можуть знайтися кошти для модернізаційних проектів в білоруській економіці? При тому, що в нинішній ситуації євроінтеграція буде означати для Білорусі втрату російського ринку і збут для виробленої продукції доведеться шукати в ЄС в умовах падіння попиту та загострення конкуренції між місцевими та іноземними виробниками?В Португалії вже три роки йде загальнонаціональна кампанія Купуйте португальське!(нічого не нагадує?), а голова недавно створеного у Франції відомства з відновлення національного виробництва позує для глянцю з комбайном (кухонним, правда) Mulinex в руках.

Який інвестор, будучи при здоровому розумі і твердій пам'яті, в такій ситуації вкладеться в економічну модернізацію в Білорусі? І який чесний політик у такій ситуації на блакитному оці заявить, що в країнах ЄС є сьогодні необхідні кошти для такої модернізації?

Так що сьогодні Європейська модернізація Білорусі — це чистої води утопія. Якщо, звичайно, не розуміти під економічною модернізацією просту продаж прибуткових активів західним власникам, а під політичною — просту передачу влади від Лукашенка прозахідної опозиції.

Олексій Мацевило

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты