Два роки тому Москви захлиснули медичні мітинги. Лікарі протестували проти оптимізації охорони здоров'я.

Одним з найпомітніших осіб цього руху стала Ольга Демічева — лікар-ендокринолог, яка очолила союз лікарів та пацієнтів, які виступили за збереження 11-ї МКЛ, яка на той момент фактично єдина в столиці виконувала функції центру паліативної медицини, надаючи допомогу безнадійним хворим. Здавалося, лікарню відстояли. Влада оголосила про це публічно. Про те, чому довелося продовжувати боротьбу і як бути в Росії не тільки лікарем, але і людиною, Ольга Демічева поговорила з кореспондентом МН.

— Медичні бунти стали одним з найгучніших подій 2014 року. Однак з тих пір наче все вщухло. Отже, стало краще?

— На жаль, ні. Насправді зупинити мітингами намічений розвал московського охорони здоров'я, на жаль, не вдалося.Про це свідчить картина, яку бачимо сьогодні. Ось просто факти.

63-я лікарня, яку ще в 2012 році віддали за концесійною угодою Європейського медичного центру з обіцянкою, що завезуть туди високотехнологічне обладнання і всіх жителів району візьмуть по ОМС до себе на обслуговування, стоїть у руїнах і не працює.

Знищено і багато інші лікарні, наприклад 59-я, в якій було одне з кращих в Москві травматологічних відділень, де людям похилого віку безкоштовно оперували переломи шийки стегна, протезували суглоби. Центру розсіяного склерозу, який був в 11-ї МКЛ, теж не стало. Його розкидали по п'яти різних лікарнях, а фактично розформували.

ЯК ПІДМІНИЛИ КЛІНІКУ

— Почекайте, але ж було офіційно оголошено, що лікарня буде жити. Вона офіційно стала Центром паліативної медицини!

— Тут треба розуміти, за що ми боролися і чим насправді до реформи була наша лікарня. Унікальну структуру клініки паліативної медицини придумав ще в 90-ті роки минулого століття наш чудовий лікар і вчитель Леонід Миколайович Бененсон. Його ідея випередила час років на 10-15.

Тоді навіть у розвинених країнах про паліативної допомоги говорили тільки стосовно до невиліковним онкологічним хворим. Про те, що в паліативної допомоги потребують і інші важкі хворі, які страждають хронічними невиліковними захворюваннями з несприятливим прогнозом, Бененсон заговорив одним з перших.

Саме за його задумом у нашій 11-ї клінічної лікарні з'явилося перше в Росії відділення паліативної допомоги онкологічним хворим. Одночасно у нас був створений Центр розсіяного склерозу для важких неврологічних пацієнтів, Центр ХОЗЛ для пацієнтів з дихальною недостатністю, наша кардіологія спеціалізувалася на лікуванні пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю і на реабілітації хворих після операцій на серці. Ідея була в тому, щоб в одному медичному закладі сконцентрувати всі відділення для самих важких хворих.

По суті, всі ці роки ми і були тим самим Центром паліативної допомоги. Але поняття Центру паліативної медицини вперше було введено лише у 2012 році наказом Моз. А в 2013 році нас реформували, позбавивши власного імені, самостійного статусу і перетворивши на філії 24-ї лікарні, розташованої в іншому окрузі Москви.

До кого ми тільки не зверталися з пропозицією створити паліативний центр: і в Моз, і в департамент охорони здоров'я, і в мерію Москви. Замість центру отримали повідомлення про звільнення. Потім були мітинги, брехливі обіцянки, звільнення, втрати. І в кінцевому підсумку — так, все-таки відкриття першого в Росії Центру паліативної медицини. Але зовсім не того, за який ми боролися.

ХОСПІСИ ВИГІДНІШЕ?

— А в чому відмінності?

— Вони величезні. На сьогоднішній день працівників колишнього колективу 11-ї лікарні залишилося близько 10 осіб.Кого скоротили, хтось пішов сам. Структуру зруйнували, реабілітацію знищили, кафедри перетасували, фахівців-керівників розігнали. А замість них у 2015-му надіслали нове керівництво. І воно керувало центром аж до травня 2016 року.

Тобто з'явився статус, але натомість було забрано весь зміст. Надія зажевріла лише в травні 2016 року, коли керівником центру була призначена Ганна Костянтинівна Федермессер — відомий громадський діяч і дійсно кращий спеціаліст з паліативної допомоги в Росії.

Вона, на моє переконання, могла б вибудувати всю систему паліативної допомоги Росії. Але Ганна Костянтинівна за освітою не лікар. Саме тому поруч з нею обов'язково повинні бути сильні лікарі, однодумці. Як я вже говорила, багато мої колеги пішли з центру в процесі його реорганізації. Їх професіоналізму дуже не вистачає сьогодні.

Чи з'являться в Росії нові центри паліативної медицини — велике питання. Вигідніше відкривати хоспіси та ліжка сестринського догляду: менше вкладень і хворі помирають швидше — від приєдналася інфекції, від декомпенсації діабету, від тромбозів...

ЛІКАР ПОТРІБНІШЕ ВОЛОНТЕРІВ

— Чим різняться паліативна медицина та паліативна допомога?

— Багатьом. Паліативна допомога за великим рахунком — це полегшення страждань невиліковно хворої людини і його близьких, милосердне та дбайливе супровід до самої смерті.

Паліативна медицина — одна з складових паліативної допомоги. Це комплекс лікувальних заходів, що усувають прояви тяжкої хвороби, знімають болісні симптоми захворювань, підвищують якість життя і навіть у ряді випадків продовжують якісне життя невиліковних хворих.

У нас була пацієнтка з рідкісним захворюванням, яке називається злоякісна інсуліноми. Пацієнтка щодня випробовувала болісні симптоми падіння цукру в крові і могла загинути в будь-який момент. Нам вдалося підібрати такий режим лікування, при якому хвора прожила ще рік, перебувала в ясній свідомості, була активна, спілкувалася з родичами, гуляла, читала, не зазнавала тяжких симптомів хвороби. На тлі прогресування захворювання нещодавно вона згасла, без страждань.

Важливо розуміти, що все це було б неможливо без лікарів. І ні з цією, ні з іншими, не менш складними ситуаціями не справляться і не здійснять цього дива ні медсестри, ні волонтери, ні кращі соціальні працівники. А найкращих лікарів у цій галузі ми сьогодні стрімко втрачаємо. Тих, хто вміє підібрати лікування, якісно полегшити страждання, лікувати хронічну серцеву, дихальну, печінкову і ниркову недостатність, оцінювати і контролювати важкі симптоми, поєднувати знеболюючі препарати. Адже знеболення — це ціла наука.

Виїжджаючи з патронажними бригадами з Центру паліативної медицини до важким хронічним хворим, багато разів спостерігала сумну картину: знеболюючих ліків будинку повно, а люди мучаться від болю. Тому що не підібрані ні схема, ні доза, ні кратність введення, ні поєднання. В результаті біль зберігається плюс побічні ефекти препаратів збільшують і без того важкий стан людини, посилюючи страждання, скорочуючи життя.

Разом з хворими мучаться їх родичі, які не знають, чим допомогти. Таких сімей страждають з кожним днем все більше.Населення старіє, кількість важких хронічних хворих збільшується. Потреба в паліативній допомозі зростає, а системи, що гарантує цю допомогу кожному, хто потребує, як не було, так і немає.

88% ПОМИРАЮТЬ У МУКАХ

— Адже паліативних хворих багато. За даними Моз, близько 300 тисяч чоловік в Росії щорічно потребують паліативної допомоги.

— Так, їх багато. Я регулярно бачу це, коли буваю в будинках паліативних хворих. Бачу стареньких подружжя, один з яких з останніх сил опікується іншого, важко хворого, вмираючого. Бачу розгублених, знесилених і не знають чим допомогти родичів. Бачу іноді страшні речі, коли від безнадійного хворого відмовляються його близькі і він безпорадний, гниє заживо у себе вдома. Всього цього бути не повинно!

Тільки 12% з усіх вмираючих людей вмирають легко. Решта — в муках. Це означає, що будь-які живуть з високою ймовірністю потрапить в ті страшні 88%. Для наших чиновників міркування про мораль не аргументи: на милосердя у держави грошей немає.

Марина Алексєєва

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты