18 лютого в Російському інституті стратегічних досліджень (РІСД) відбувся Круглий стіл, на якому був представлений аналітичний доповідь Рейтинг недружелюбності до Росії світових ЗМІ. Співробітники інституту провели детальний аналіз інформаційної політики 60 країн світу в 2014 році. На підставі представлених даних явно простежується активна антиросійська пропаганда, ведеться масована інформаційна війна проти Росії.

Аналіз того, хто для Росії друг, хто ворог, а хто і не друг, і не ворог, а так вівся в просторі двох факторів: індекс агресивності і кількість публікацій в місяць. Індекс агресивності показує, у скільки разів число негативних публікацій з Росії перевищує кількість нейтральних. Прийнято вважати, що інформаційну війну ведуть ті країни, у яких на 1 нейтральну публікацію припадає 5 і більше негативних матеріалів.

Першість за недружній відношенню до Росії за підсумками 2014 року належить Німеччині, вона є безумовним лідером: на 1 нейтральну статтю припадає 7,5 негативних, а кількість негативних публікацій в місяць зашкалює за 500. Якщо індекс агресивності Німеччини з 2010 по 2012 рік не виходив за межі 1, а це нормальне явище для Заходу, тобто можна сказати, що ставлення Німеччини до Росії було досить лояльним, то у 2013-му році відбувся помітний зсув в політиці Меркель.Ми бачимо небувалий зліт негативу і прокоментувати це інакше як те, що почалася повномасштабна війна ЗМІ Німеччини проти Росії не можна. Які ж теми цікавлять наших геополітичних опонентів? На першому місці — українська питання; в шаленому відриві від нього — економіка та інвестиційний клімат в Росії. Німеччина значну частину свого ВВП формує за рахунок експорту в країни південної Європи і неймовірно зацікавлена в тому, щоб збільшити експортну базу за рахунок України (це 40 мільйонів споживачів).Тому економісти вовком виють, що звужується експорт і нарікають, що Меркель псує їм всю гру. Тема Криму в Німеччині не дуже активно звучала, але дуже жорстко і дуже зло. Ще треба сказати, що якщо раніше російсько-німецькі відносини були маргінальною темою на інформаційному полі Німеччини, то зараз вони дуже активно обговорюються у внутрішньому просторі.

Меркель якось заявила Путіну, що не може у відносинах з Росією не враховувати громадську думку в своїй країні, яка налаштована різко проти Росії з питань ЛГБТ спільнот. Напевно, хочуть, щоб гей-паради проводилися у нас кожен день і неодмінно на Червоній площі. Цікаво, що на 8-му місці серед 15 авторів, які найбільш активно писали по Росії, виявилася наша Юлія Смирнова. Вона зливала в основному в німецьку пресу свої виключно злісні матеріали.

У невеликому відриві від Німеччини перебуває США: на 1 нейтральну статтю припадає 6 негативних. Канал CNN про випускає Росії по 362 репортажу в рік. Це дуже багато. У 2013 р. між нами начебто б намічалося якесь зближення, але як тільки виник український питання, моментально США, які діють в рамках доктрини Бжезинського про те, що ні в якому разі не можна допустити возз'єднання Росії з Україною навіть у рамках первинних процесів, завзято взялися за формування внутрішнього громадської думки в тому, що Росія — агресор, Україна повинна залишатися незалежною і т. п.Використовуючи ЗМІ, ведеться пропаганда, і коли досягається певний ефект, проводиться опитування громадської думки, спочатку в масовці, потім серед еліти. Доповідачем був наведений такий цікавий приклад: у 1993 році США цікавилися у своїх респондентів, варто їм займатися фізичною усуненням Фіделя Кастро? Фактично 100 % населення США відповів — так, цього звіра треба загнати, нарешті, в тюрму. Але американська еліта сказала — ні, ні в якому разі.По Україні в тому ж 1993 році було з точністю до навпаки: ніхто не знав, де ця Україна знаходиться (в Канаду її засунуть, то в Індію відправлять) і народу США було все одно, існує Україна чи ні, але 100 % американської еліти вважали, що треба починати війну з Росією, якщо вона яким-небудь способом спробує не те, щоб окупувати, але навіть подивитися в бік України. Не можна дати відродитися Великої Росії, тому можна і потрібно робити все що завгодно, аж до ядерного удару, тільки щоб цього не сталося.

За результатами аналізу видно, що українська тема з гігантським відривом від наступної, цікавить американців теми — російсько-американських відносин. Проблема Криму на 3-му місці. Далі — Олімпійські ігри. До речі, США — єдина країна, яка так високо підняла тему Олімпійських ігор в Сочі, тобто шельмовала їх. Це обумовлено тим, що американці люблять спорт, люблять читати про спорт, тому це дуже зручно для шельмування Росії: тема нібито існуючої корупції при будівництві олімпійських об'єктів експлуатувалася більше, ніж санкції;і якщо в Росії буде якесь велике спортивне захід, то ворогом номер один на цьому інформаційному полі виявиться США.

Якщо порівнювати з 2013 роком, істотно наростили свій негатив до Росії Японія і Австрія. Австрія стрибнула з 7 місця (2013) відразу на 3-е. Австрія — немецкоговорящая країна, колишній центр Австро-Угорської імперії, дуже зацікавлена в Україні, оскільки була раніше господинею Галичини. Тому вона допомагає Німеччині встановити контроль над українською елітою. Величезна різниця між українською темою і темою санкцій. Але саме в Австрії звучить невдоволення австрійського населення антиросійськими і відповідно санкціями.

Україна цікавить японію тільки в тому ракурсі, щоб можна було б зачепитися і підняти питання про повернення островів. На цьому тлі Японія повернула антиросійську риторику.

Франція. Теми, що мусуються у французьких ЗМІ — це, звичайно ж, Україна (Франція намагається втриматися в лідерах Євросоюзу, тому підтримує Німеччину у всьому) і ситуація навколо вертольотів Містраль. Це виявилося настільки гострою темою, що розвиток ситуації вийшла на 2 місце, трохи поступившись проблеми України. Доповідач назвав ситуацію з Мистралями потворної політичної комедією, аналогів якій не було в історії. Грубе порушення правил торгівлі зброєю.Був наведений такий історичний факт: у момент підготовки Другої світової війни Гітлер продав недобудований крейсер СРСР і не висував жодних політичних вимог. Торгівля зброєю — це специфічний сегмент у міжнародних відносинах, і грубе і безпрецедентне порушення цих правил Францією, за словами доповідача, буде їй аукатися ще дуже довго. Зараз, ми знаємо, Індія відмовилася від закупівель французьких винищувачів Рафаль. Що зараз Франція здатна поставити на експорт? Вино?Так аргентинські червоні вина і чилійські рислінги набагато краще за якістю і дешевше, ніж французькі. У Франції вже два врожаю непроданих вин, які їй доводиться переробляти в технічний спирт і брати у Євросоюзу гроші на підтримку своєї агросфери.

Великобританія. Моніторинг ЗМІ показує, що на 1 нейтральну публікацію в якісній пресі (Файне?ншел-таймс, наприклад) припадає 86 (!) негативних. Але це пов'язано зі справою Литвиненка: Україна Великобританії не дуже хвилювала, реакція дуже млява, тому загальна картина рівна. На Крим Великобританія також майже не відреагувала.

Польща: 4 негативних статті на одну нейтральну. Пише мало, але виключно зло: такий собі злобний інформаційний карлик. У мене немає наміру образити сусідів-поляків: інформаційні карлики — це ті країни, у яких медійні машини маленькі, не можуть давати великого числа публікацій. А злобний, тому що всі його нечисленні публікації пофарбовані виключно вкрай негативно. У 2014 році Польща різко підняла індекс агресивності по відношенню до Росії. Українська тематика, природно, на 1 місці, потім йде загальна оцінка зовнішньої політики РФ, російсько-польські відносини.Нескінченно мусується тема страждань від Росії з першого і до останнього дня свого нещасного існування (після того, мабуть, як Сталін після війни допоміг їй утворитися як незалежній державі).

Швецію мало цікавила Україна, тому і ступінь недружніх публікацій невисока. Дуже хвилюють ЗМІ російсько-шведські відносини. У 2013 р. вони були лідерами за нагнітання негативу по таким темам, як Пуссі Райт і порушення прав людини в Росії (в першу чергу сексуальних меншин — це їхня тема, прямо скажемо). Що цікаво, шведські журналісти, які пишуть про Росію, в основному мають польські прізвища...

Чехію в основному цікавить: чи будуть росіяни купувати нерухомість в Карлових Варах? Україна в Чехії відсутня.Історично Чехія була частиною Австро-Угорської імперії, це з одного боку. З іншого боку, Радянський Союз багато зробив для того, щоб Чехословаччина стала незалежною. Тому еліта розкололася навпіл, і хоча тут багато негативних статей, але багато і позитивних.

Скандинавські країни: хтось наростив негатив, хтось навпаки. Норвегія, наприклад, поліпшила своє ставлення до Росії.

Саудівська Аравія — теми, які використовувалися генератором для нагнітання негативу щодо Росії (Україна, Олімпійські ігри), не дуже цікавили саудитів. Взагалі, арабські країни пишуть про Росії дуже мало — це не їх тема, коефіцієнт індексу агресивності у них низький.

Країни Прибалтики також мляво відреагували на Україну.

Українські ЗМІ вишикувалися в негативний ряд тільки до вересня 2014 р. До цього на Україні негативу щодо Росії було порівняно небагато: 2,5 негативних статті на одну нейтральну. Преса по відношенню до Росії займала відносно спокійну позицію, мабуть, тому, що не було вироблено консолідованої думки.

Бразилія і Швеція навпаки різко наростили дружелюбність. Бразилія почала тісне зближення з Росією по лінії БРІКС, тут активно вели роботу наші дипломати.

В Швейцарії трохи нагнітають обстановку немецкоговорящие ЗМІ.

Явно виділяється з люб'язності до нашій країні Італія. Треба відзначити, дуже багато залежить від дипломатії: там, де був послом Сергій Сергійович Разів, преса завжди ставилася до Росії добре.

Канада і Австралія доброзичливо нейтральні.

Туреччина, Іран — це фактично наші старі друзі. Як зауважив доповідач, свобода слова, по всій видимості, є тільки в Туреччині: їй набагато дорожче мати хороші економічні і політичні відносини з Росією, ніж спробувати заспівати чергову партію у спільній антиросійській опері.

Країни СНД в доповіді не розглядалися, оскільки в рейтингу і за індексом агресивності не займали перші 15 позицій.

В цілому можна сказати, що інформаційна обстановка в 2014 році суттєво погіршилася, — йдеться в дослідженні.

Було відзначено, що всі ЗМІ працюють в заданих правлячою державною елітою рамках, журналісти не обов'язково є русофобами, вони намагаються дотримуватися якісь об'єктивні параметри, вони професіонали своєї справи, але те, що, нагнітаючи негатив проти Росії, всі вони виконують якесь замовлення, це однозначно.

Уряд тієї або іншої західної країни починає антиросійську, або анти ще якусь кампанію, для того, щоб обґрунтувати у внутрішньополітичній боротьбі свої позиції щодо зовнішньополітичних питань і отримати підтримку населення. Як тільки влада змінюється — змінюється і риторика ЗМІ. Наприклад, провели моніторинг в Грузії: як тільки відбулася зміна режиму Саакашвілі, протягом 3-х днів закінчилася і вся антиросійська риторика.

Інший приклад, коли за якісь дуже великі гроші західні газети готові виконувати доручення тих, хто має щодо Росії якісь свої наміри. Був проведений моніторинг провідної англійської та американської якісної преси з тим, щоб зрозуміти, чи мав Березовський вплив на неї. Виявилося, що на наступний же день після смерті Березовського індекс агресивності (і щодо Путіна в т. ч.) у всіх англійських ЗМІ, крім Файне?ншел-таймс (ця газета очистилася від всяких підозр), впав.А американські газети як стояли на своїх значеннях, так і залишилися стояти, нічого на них не вплинула.Явно простежуються прямі інвестиції в англійські ЗМІ.

На останок було сказано, що такий накат на Росію, таке нагнітання негативу, такі демонстративно викликають порушення журналістської етики по відношенню до Росії призвели до ерозії довіри читача до своїх ЗМІ у західних країнах. Почалося руйнування уявлення про ЗМІ, як про непорушний інституті демократичного суспільства. ЗМІ стали втрачати читача, в їх адресу стали надходити гнівні листи. Наприклад, МЗС ФРН щодня отримує від 10 до 15 листів-протестів своїх громадян у зв'язку з антиросійською кампанією в пресі.Західний читач відчув, що те, що незалежна преса, весь час говорить правду і інше — це красива казка. Поки ще немає широких і дієвих громадських акцій у цьому напрямку, але те, що вони починають проявлятися й розвиватися — безсумнівно. Цитуючи доповідача, скажімо: Споживач інформації сьогодні відвертається від її отруєних джерел. Такого не було ніколи.

Ось такий якісний аналіз, який змалював складну ситуацію у світі щодо інформаційної політики Заходу до Росії, був підготовлений і поданий нам в дуже доступній формі старшим науковим співробітником, експертом-аналітиком РІСД Николайчуком Ігорем Олександровичем.

Російський інститут стратегічних досліджень, започаткований Президентом Російської Федерації, є провідним науково-дослідним і аналітичним центром. Інститут вивчає проблеми зовнішніх та внутрішніх взаємовідносин Росії, її національної безпеки, складає прогнози, експертні оцінки, рекомендації, готує аналітичні матеріали для Адміністрації Президента, прем'єр-міністра, Державної Думи і Ради Федерації Росії. Інститутом ведеться активна робота з протидії фальсифікації історії в країнах пострадянського простору, що особливо актуально, т. к.не є секретом, що головною доктриною, насамперед США і іже з ними є не дати відродитися Великої Росії. На розхитування відносин між колишніми союзними республіками, нагнітання негативу проти Росії, представлення її у вигляді ворога номер один, агресора і т. п. кинуті зараз глобальні засоби та сили, оскільки всі розуміють, що в разі відродження Росії, вона матиме вже зовсім інший, якісно нове геополітичне значення. Такого антиросійського напруження, і такого напруження проти керівництва РФ, які ми зараз бачимо в зарубіжній пресі, навіть близько ніколи не було.Навіть під час холодної війни проти СРСР на два порядки менше було негативу, ніж зараз з боку зарубіжних ЗМІ на Росію і її лідера. Такий антиросійської риторики, як зараз, не було ніколи. Дестабілізація Росії до її розпаду — ось головна мета т. н. світової еліти. Кіссінджер, американський політик: Треба припинити намагатися перетворити росіян у європейців, у них інший менталітет. А що ж робити з таким чинником, як Росія? — Треба розділити її на 15 держав.

В одному зі своїх інтерв'ю директор РІСД Леонід Петрович Решетніков зазначив: Ми повинні усвідомити, чому нам так важко домовлятися з Європою. По-перше, вони повністю контролюються США, цілі десятки країн — це просто керовані протекторати. Не тільки Прибалтика, Польща, Словаччина, Чехія, Румунія, Болгарія і т. п., але і провідні західноєвропейські країни теж знаходяться під великим політичним та економічним контролем США.І вони, незважаючи на бажання того ж Берліна або того ж Парижа, не кажучи вже про Римі чи Мадриді, які дуже сильно незадоволені ось цим диктатом щодо Росії, змушені вибудовуватися в цю колону і марширувати за США.

За словами Решетнікова, зараз Європа очолюється підлозі-чиновниками, напів-політиками, напів-інтелігентами, полуобразованними. Всі вони виконують роль маріонеток. Як тільки з'являється більш-менш самостійний політик, його тут же починають шельмувати, дискредитувати, висміювати, найменша спроба самостійності присікається, лідер усувається. Можна привести приклад Берлусконі, Саркозі, Стросс-Канна. Путін також заважає.Що стосується нинішньої политкампании проти Росії, то на прикладі США зазначимо, що на сьогоднішній день 19 % американців вважає, що Росія є ворогом номер один, далі вже йде Північна Корея — 18 %. А три роки тому лише 2 % так вважали. Ще гірша статистика по Путіну. Три роки тому — 14 %, а зараз — 85 % американців налаштовані проти Путіна негативно.Тобтоякщо у нас 85 % населення підтримують Путіна (особливо після Криму), то ті ж самі 85 % американців, накачаних антипутінської і антиросійською пропагандою, підтримують свій уряд з організації у нас щось на зразок майдану, Болотній площі-2.

Задумайтеся тут ті, хто намагається розгорнути програму Росія без Путіна! Американському уряду необхідно спиратися на громадську думку в цій антиросійської кампанії. І не Україна їм потрібна, а створити у свого населення передумови, щоб, спираючись на громадську думку, дестабілізувати Росію і домогтися її розпаду по сценарію розпаду Радянського Союзу.Тут доречно навести слова керівника РІСД: Я думаю, що зараз у цій обстановці, в якій опинилася Росія, в обстановці, в якій опинилося наше керівництво, потрібні мітинги, насамперед під одним гаслом: Єднаймося в боротьбі проти США і Заходу, що намагається зруйнувати Росію і повалити нашого Президента! На інші теми зараз мітингувати не треба. Цим ми відкриваємо противнику наш фронт, розтягуємо наші сили в ланцюжок, яку легко прорвати.

Увійшовши до будівлі інституту, відразу звертає на себе увагу якісно підібрана галерея картин з російськими мотивами, пейзажами російської природи і побуту. Дзвіниця Івана Великого, яка прямує до неба.... Відразу має, видно, що тут живуть, який тут дух. В інших установах холодом віє від різних елементів чужих нам культур — многоруких і многоногих статуеток, абстрактних картин і т. п.Згадала недавно прочитану книгу Леоніда Петровича Решетнікова Повернутися в Росію, в якій автор задається питанням національної ідеї Росії, пошуком шляху для неї, можливо взагалі повернення в Святу Русь? Він показує, що нашим ворогам не важливо, якою буде Росія — комуністична, соціалістична чи демократична. Найголовніше, щоб вона не стала монархічної, Святий, а значить сильною.За словами Леоніда Петровича, він вже з 80-х років жив Росією, яку ми втратили, переконаний радянський патріот перетворився на прихильника клятого самодержавства і не приховував цього (і це в радянський час, працюючи в органах розвідки, де практично всі були прихильниками справі Леніна!). Можна бути спокійним за те, що такий стратегічно важливий центр, як РИСИ, очолюваний Леонідом Петровичем Решетніковим, виконує свою місію, керуючись виключно інтересами Росії.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты