ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Німеччина: Квіточки еміграції

.

П’ять років я живу в Німеччині – вікно в вікно – поруч з псіхопатской турецької сім’єю. Психопатичної, тому що вони постійно кричать. Зазвичай з раннього ранку, коли сусіди ще сплять. У ці моменти мені хочеться запустити туркам в кватирку звичайну піхотну гранату! Це стає нав’язливою ідеєю, і, як мені пояснював мій кузен Яша, обов’язково закінчиться старечої на шизофренію.

Мій постійний партнер по грі в преферанс російський німець Вальтер постійно твердить – різноплемінних емігрантів завезли стільки, що обов’язково має прийти міжнаціональна розбирання. Тоді наше розбійних-хуліганський минуле кримінального СНД здасться нам милою, приємною старовиною. І що практична людина повинен готуватися до цього апокаліпсису вже сьогодні. Вальтер два рази натякнув мені, що його двоюрідний брат, який тримає підпільну фірму з продажу наркотиків з Голландії, обіцяв влаштувати через свої зв’язки і продаж стовбурів.

У Празі можна недорого затоваритися всім необхідним для власної оборони, хоч гранатометом, хоч “калашом” останньої моделі. Сам Вальтер вирішив замовити портативний ізраїльський “Узі”, “Беретту” і два штурмових ножа, леза, яких вилітають при натисканні потайний кнопки, вражаючи все живе …

Десять років тому, коли я заїхав, як єврейський біженець, в розмірене і багату Німеччину, то в нашій крихітній землі Саарланд була тиша й гладь, да божа благодать. Але прем’єр-міністр нашої землі, щоб набрати чисельність населення, зберегти посаду прем’єра і величезний штат чиновників, притягнув до Саарланд і в Саарбрюккен- головне місто цієї землі – тисячі албанців, африканців, циган з усієї Східної Європи.

Так що спокійною і безтурботною житті не привидиться, тому, як вони розмножуються зі швидкістю інфузорій, і нахабніють з кожним днем. Ці, виснажливі балакуни – столичні депутати і політичні коментатори з приклеєними усмішками – тоскно торочити про те, що емігранти-мусульмани поки ще слабо інтегруються в дружне інтеграційне поле Німеччині. І що ця проблема вимагає пильної уваги всієї громадськості і спеціальних організацій, що відповідають за інтеграцію в країні.

Але щоб нормально інтегруватися в Німеччину, треба бігати, як наскіпідаренний, на зустрічі з чиновниками бюро з працевлаштування, просиджувати до кістяних мозолів дупу на тужних мовних курсах, ходити, заради збереження соціалпособія, на роботу за 1 євро на годину.

“Строкаті” емігранти цього не бажають. Їх завдання – затягти до Німеччини родичів, народити діточок, за яких регулярно платять “дитячі гроші”. З цієї причини бундестагу пора замовляти Всегерманский орден материнства. Правда, в списках на нагородження практично не буде етнічних німкень. Природне і традиційне жіноче призначення – народжувати дітей і бути берегинею сімейного вогнища, представляється їм сьогодні диким і противним. Вони зайняті кар’єрою, до того ж не найвищої думки про своїх співвітчизників – етнічних німців. А з нульовою народжуваністю в майбутнє не приїдеш – одна дорога на цвинтар історії …

Вранці у мене візит до лікаря-хаутарцу, по-нашому, дерматолога. Вилітаю в коридор, здригаюся від блювотних спазм. Моторошно смердить смаженої оселедцем, приготовленої з якимись пахучими африканськими національними корінням. Ця сім’я з Мозамбіку, незважаючи на численні протести мешканців нашого будинку, умовляння хаузмайстера, з істинно африканським упертістю продовжують смажити цю жахливу оселедець. А їх численне, галдящіх вдень і вночі потомство, розкидало по всіх поверхах свої іграшки. Саме час ноги зламати.

Раніше в цій квартирі жила мила старенька, німкеня-пенсіонерка, ввічлива, охайна. Чи не витримала такого хамського сусідства, з’їхала туди, де ще є маленька, остання можливість пожити серед своїх співвітчизників. Щоб не бачити, і не чути весь цей кричущий, вічно щось жує жах, який наповнив їх колись спокійні і чисті міста і села.

На зупинці рейсового автобуса чекають розгодовані задасть африканки з дитячими колясками. Та не звичайними одинарними, а подвійними і потрійними. Галас стоїть такий, що навколо на відстань кілометра втекли перелякані ворони і галки. Підкотили свої коляски туркені в хусточках. Автобус вирулює на стоянку, двері відчинилися, почалася посадка.

Всі, хто йдуть в передні двері, стовпилися у вузькому проході, тикаючи водієві свої проїзні квитки, фаркарти, талони. Другий місяць в нашому місті йде великомасштабна війна між приватною автотранспортної фірмою і городянами. Ветерани-емігранти розповідали мені, що раніше, років п’ятнадцять тому, коли Саарбрюкен не нагадував звичайне місто Південно-Африканської республіки, то навіть не було потрібно при вході в автобус показувати проїзний документ. Але понаїхали звідусіль емігранти, і почався “заячий” бєспрєдєл.

У відповідь на ці лукаві підступи пасажирів керівництво фірми зобов’язало водіїв автобусів стати контролерами. Але емігранти, які пройшли сувору школу виживання в тих місцях, звідки вони приїхали в Німеччину, придумали, як ефективно “кідануть” міський транспорт і влаштувати собі безкоштовний проїзд. Без російсько-єврейських мізків тут явно не обійшлося.

Припустимо, хтось в родині з трьох осіб придбав річну карту, і відразу ж виклав чималу суму грошей. Потім по закінченню місяця, ця карта раптом втрачається, і в Кунда – центрі виписують нову карту. Доводиться платити невеликий штраф. Однак в родині вже є дві карти. І таких випадків в місті повним – повно. Німці схаменулися, зрозуміли, що їх класично дурять, встановили перевірочні автомати поруч з водієм. Звичайно, відсоток “зайців” знизився, але ці додаткові перевірки фаркарт, вічні пробки в дверях дуже дратують водіїв і діють їм на нерви.

Автомат прихильно прореагував на мою фаркарту, і я опинився в салоні, де миттєво заповнюються сидячі місця, а середня майданчик забита дитячими колясками. Бачу вільне місце поруч зі старенькою, злякано втиснувшись в спинку крісла. Швидше за все, це – корінна німкеня. У неї такий вигляд, наче вона живе на окупованій території.

В одному політичному журналі я прочитав вислів одного політика про необхідність завезення емігрантів: слід розбавити застарілу кров в країні, тому як Німеччина неухильно перетворюється в країну старих, а ситуація з народжуваністю у етнічних німців – нульова.

Цікаво все ж, як років через двадцять будуть виглядати німці? Мабуть, що образ білявого гіганта- арійця, про який марили в третьому рейху Гітлера, назавжди канув у Лету. Буде повний “інтернаціонал”, від якого фюрер перевернувся б у труні.

Особливо припали до смаку одиноким молодим німкеням з підвищеною сексуальною збудливістю міцні в любовній справі африканці з казково розвиненим чоловічим єством. Омолодження протікає досить успішно … От уже точно: якщо Господь зібрався комусь помститися за повною програмою, то це невідворотно. І в цьому можна навіть не сумніватися …

Встигаю зайняти вільне місце поруч зі старенькою. На сусідні два місця плюхається африканка, садовить поруч свого сина, що смокче льодяник на паличці. Його слина заливає підлогу. Кілька днів тому один такий милий хлопчик жбурнув мені на нові штани Недоїдене морозиво, а його відморожена матуся навіть не вибачилася. Приймаю запобіжні заходи: прибираю в сторону коліна, роблю страшні очі. Матуся хлопчика в цей час шумно перемовляється з африканками, які заполонили середню площадку. Вони кричать, як на невільничому ринку. Пацаненком нудно. Він плескає своєї цукеркою мою сусідку стареньку – німкеню. Та ввічливо обурюється, а матуся презирливо мружиться, і ліниво відтягує своє абсолютно невихована чадо ближче до себе.

Помічаю, що недалеко від виходу звільнилося одне місце. Схоплююсь, як ужалений, і спеціально наступаю своїм сорок шостим розміром напівчеревики на босоніжок матусі, разожравшейся на дармових хлібах. Вона негайно підняла хай. І миттєво починають солідарно кричати інші африканки. Повертаюсь до них, і спокійно оголошую: Ідіть на хрін! Магічне вимова головного слова російського мату діють витвережували. Зайвий раз переконуюся, що наш рідний, чудовий у багатьох випадках життя російський мат знаком всім емігрантам і викликає у них неусвідомлене почуття страху. Кілька людей в автобусі дружньо і розуміюче посміхаються мені.

Через кілька хвилин автобус прибуває на зупинку перед залізничним вокзалом. Пасажири йдуть до виходу. Схоплюється дебела африканка з чадом на руках, поспішає до виходу. Перемазаний липкою слиною нащадок упускає свою цукерку на голову якогось випадково підвернувся пасажира. Шум, крики, але цим представникам чорного континенту, як кажуть у нас на Україні, глибоко, до самої сраці. На наступній зупинці виходжу. Мені треба пройти квартал. У першому провулку знаходиться праксис лікаря – Шкіряник Бернгарда, який здорово допоміг мені в лікуванні застарілого псоріазу.

Непередбачена перешкода – сходняк циган. Понаставляли до тротуару свої шикарні тачки. Ніхто з цього мандрівного племені жодного дня не працював в Німеччині. Отримують лише “соціал” і посібники на дітей, а на таких наворочених тачках роз’їжджають, що позаздрять королі російського кримінального світу. Мужики-цигани товпляться біля тачок, спостерігаючи за циганками, а ті пристають до перехожих, сунуть їм якісь всохлі троянди на продаж. Оточують, лізуть в обличчя, зомбують, вициганівают гроші. Тут же орудують групи циган – шустрий з декоративними перснями.

Все дуже просто, і розраховане на повних дурнів. Ось до перехожого кидається молодий циган і радісно волає: “Друг! Я знайшов золотий перстень. Бери за 30 євро!”. Буває, що і спрацьовує: персні ці зроблені з латунно-бронзової труби, але блищать майже, як золоті.

Мій приятель Вальтер, у кого рідня промишляє бізнесом наркотиків, розповідав мені, що очікується велика наркотична війна. Цигани влізли в наркотичний бізнес, знижують ціни, перехоплюють покупців у кримінальних угруповань корінних німців, турків і арабів. На думку бувалого Вальтера це обов’язково закінчиться великою кров’ю. За десять років, що я живу в цьому південному німецькому місті, кількість курців косяки з наркотою, нюхають кокс, що працюють собі героінчік, розплодилося настільки, що вже не викликає подиву.

Коли Саркозі вигнав з Франції сорок таборів циган, шум піднявся на всю Европу.Даже ця смішна пророчиця Новодворська в далекій Москві висловилася на підтримку “нещасний циган” і для чогось приплела до депортації героїню класичної опери “Кармен”. Але Кармен, як мені пам’ятається, не торгувала наркотою, не «впарюють” перехожим фальшиві кільця і не жила на соцдопомога.

Лякати Саркозі зайве. Тому, як в правилах Євросоюзу є стаття, де чітко сказано, що якщо національна меншина протягом трьох місяців не виявляє бажання працювати, вчитися, нормально інтегруватися, являє сёрьезную перешкоду для соціальних служб, то його слід депортувати з країни. В остаточному підсумку, Європа ж не притулок для всіх нероб світу.

Буду дуже вдячний тому, хто популярно пояснить домашньої затворниці Новодворської, вельми далекій від реалій повсякденності, ніж промишляють в Росії цигани, і скільки юних православних душ вони погубили, будучи активними посередниками в поширенні наркоти.

У призначений час приходжу в “праксис”, простягаю російської дівчинці, хто відає прийомом і записом пацієнтів, медичну картку, повідомляю, що у мене “термін”.

-Доктор Бернгард не братиме. Він відкрив “праксис” в Ірландії, переїхав туди разом зі своєю сім’єю, – повідомила мені регістраторша.- Тепер цей “праксис” належить іншому доктору. Його звуть пан Рашид. Він родом з Марокко, навчався у Франції, але останні десять років живе і працює в Німеччині. Він вважається хорошим фахівцем-дерматологом. Ідіть до кімнати очікування, вас приймуть за “терміну”.

Судячи з виразу її обличчя, ця заміна лікаря, з ким вона пропрацювала кілька років, не дуже сподобалася, але, слава Богу, що її хоч залишили на колишньому місці. Що ж таке відбувається в Німеччині, якщо класні фахівці – лікарі, інженери, науковці, всі ті, хто створив їй престиж в цивілізованому світі, залишають свою Батьківщину назавжди, легко знаходячи застосування своїм знанням, талантам і здібностям в тих країнах, де в них зацікавлені?

Нещодавно в німецькій популярній газеті “Більд” прочитав, що в минулому році з Німеччини більше виїхало людей, ніж в’їхало в неї емігрантів. Якщо вони не зупинять витік своїх мізків, то це загрожує Німеччині катастрофою. Ті, хто в’їжджають для омолодження старечої крові і ті, етнічні німці, хто залишаться, такий повноцінний ВВП і такий економічний оборот не забезпечать. Ось тоді настає катастрофа, і першими, кого це торкнеться матеріально і психологічно, будуть одержувачі соціальної допомоги. Це мільйони людей, і ніякої користі для реальної економіки від них немає. Німецькій економічно-фінансової казці, що дозволила мені і мільйонам іншим прожити непогано і спокійно, приходить амбец. Казочка стане легендою, а що ми будемо їсти, де будемо жити, оплачуючи своє проживання – це підповзає, як голодна гадюка, реалії, які відчуваєш тренованим чуттям колишньої радянської людини, що пройшов крим і рим, і мідні труби.

Доктор Рашид був чертовски схожий на мавра Отелло з шекспірівської трагедії. На відміну від посидючість Бернгарда, він постійно вибігав з кабінету, темпераментно розмовляв в холі з якимись людьми, явно арабської зовнішності. Зрозуміло, що часу на прийом пацієнтів, у нього не було. У мене був призначений “термін” на десятій годині ранку. Прийняв він мене в дванадцять, присвятив хвилин п’ять, виписав ті самі ліки, яке мені колись підібрав тлумачний фахівець німець, у кого в “праксис” був ідеальний порядок. Дві години я втратив даремно. Можна було просто виписати у дівчинки – реєстраторки рецепт. Ні, сюди я більше не ходок. Буду шукати такого ж лікаря – профі, яким був мій незабутній Бернгард.

По дорозі додому отримав ліки в звичній для мене аптеці, попрямував на зупинку автобуса, намериваясь їхати додому. Німеччина змінюється буквально на очах і явно не в кращу сторону. Років десять тому міський транспорт працював, як швейцарський годинник, без хвилини запізнення. Економічна криза і внутрішні проблеми відбилися і на транспорті. Ганяти напівпорожні автобуси на міських маршрутах для приватної фірми – утомливо і руйнівно. Число автобусів помітно скоротилося, і інший раз доводиться подовгу чекати, але хіба це йде в якесь порівняння з транспортним хаосом України або Росії? Ті, хто влітку побували в гостях на колишньої Батьківщині, в повній мірі пізнали принади українських маршруток і транспортної мотлоху російських міст.

На зупинці автобуса в моєму німецькому місті необхідно бути вкрай уважним. Не можна близько підходити до крайки тротуару. Той, хто йде на стоянку, або від’їжджаючий автобус, може зачепити дзеркалом. Для більшої безпеки слід частіше дивитися по сторонах. Велосипедисти, а їх тут хоч греблю гати, мають звичку, носиться як очманілі. І мені вже не раз діставалося від таких нежданих зустрічей. Зграйками, або поодинці бродять бомжі в пошуках алкоголю і хліба насущного в супроводі здоровенних, агресивних псів.

Бомжі, левову частку серед яких складають етнічні німці – алкоголіки, наркомани, жертви сімейних негараздів і розборок, складають сьогодні в Німеччині досить-таки пристойний шар знедолених. Кількість їх з кожним роком зростає. І уявити без них німецькі міста і села просто неможливо.

Удар в голову порожній банки з-під пива миттєво відволік мене від роздумів на соціологічні теми. Банку, шлёпнувшісь з дзвоном об асфальт, покотилася до автомата разових квитків. Група підлітків-албанців, голосно і весело обговорюючи влучний удар свого товариша, продефілювала через стоянку автобуса, прямуючи в міський парк. Їх лідер затримався і, нахабно примружившись, очікував моєї реакції. Хотів похизуватися перед місцевими шлюшка – малолітками, які постійно присутні серед албанської молоді, нерідко отримуючи від них жорстоку трёпку. Я ці сцени, де мігранти-албанці виховують в своєму дусі етнічних німкень-підлітків, бачив не раз …

Зробив вигляд, що дивлюся далеко вдалину, і не дав приводу цього звіря напасти на мене дружною ватагою і перетворити на інваліда. Я не знаю, кому з німецьких державних діячів спало на думку притягти до Німеччини албанців. Їм є, де жити: хоч в Косово, хоч на батьківщині предків – Албанії. Плавно інтегруватися в німецьку культуру, економіку і культуру, як про це мріють корифеї німецької інтеграції, албанці не збираються. Для їх основної маси навчання і робота – це заняття не варті справжніх чоловіків. Якщо вже вони плавно і інтегруються, то тільки в німецьку тюремну систему. Вони вже зараз наводять жах на населення німецьких міст і селищ. А ось коли їх стане в кілька разів більше, то це буде тяжкою проблемою. За кримінальним подвигам вони переплюнуть турків, які поки лідирують в шкалі злочинності в Німеччині. Це мені по великому секрету сказав знайомий поліцейський. Він родом з Казахстану, але пройшов всі тести і перевірки, і був прийнятий в міську поліцію.

Нещодавно транслювали по кабельному телебаченню фільм, як в одному з німецьких міст етнічний німець середніх років випадково став свідком того, як банда повнолітніх албанців напала в пізній час на літнього перехожого, побила і пограбувала його. А головний герой фільму замість того, щоб скромно потупити очі, зробити вигляд, що це його не стосується, за власною ініціативою відправився в “поліцейревір”. Дав свідчення і вказав на злочинця на упізнанні.

З цього дня почалися для нього кошмари в самій демократичній країні Європи, як люблять всі, кому не лінь, величати Німеччину. Протягом усього фільму два озвірілих і абсолютно безкарних албанця знущалися над літнім німцем, а все його походи в поліцію закінчувалися даремно. Але герой фільму був так вихований, що не міг йти проти своєї совісті і забрати назад свою заяву. Його щодня тероризували проживають в місті албанці. Кращим виходом для нього було кинути роботу, продати свій будинок і переїхати в іншу землю. Але він вибрав шлях справжнього чоловіка. Купив на чорному ринку револьвер і в черговий прихід мучителів прострілив одному з них ногу в той момент, коли той вирішив полоскотати ножем свою жертву.

Ці два знахабнілі від безкарності бандюка, жеруть німецький хліб, виглядали, як обмочився зі страху немовлята.

Фільм художній, але як було зазначено в титрах, основою для його створення послужила реальна історія.

У етнічних німців цей фільм викликав масу відгуків. Вважаю, що він став предтечею справи доктора Тіло Саррацина, який випустив книгу під назвою: “Німеччина – самоліквідація, або як ми ставимо нашу країну на карту”. В принципі далекий нащадок войовничих мусульман, постійно воюючих з християнами за гегемонію в Європі, що ввібрав з молоком матері німецьку культуру і менталітет, доктор Тіло Саррацин сказав гірку правду.