ТВ-Чиркей

Украинское Новостное Информационное Агентство



Положення з боєприпасами набагато гірше, ніж перед Великої Вітчизняної

положення з боєприпасами набагато гірше, ніж перед великої вітчизняної

Скільки артилерійських снарядів треба мати про запас? На це питання повинні відповідати не виробничники, а військові. Але не чути, щоб вони турбувалися. Любила їх радянська «оборонка», у свій час наготовившая стільки, щоб вистачило на третю світову війну.

Радянські стратеги, пам'ятаючи 22 червня 1941 року, розраховували різні варіанти прийдешньої війни. У тому числі і такий, коли особливого періоду не буде і доведеться воювати тим, що є, не чекаючи перекладу промисловості на військові рейки. На випадок позиційної війни всі заводи готувалися до виробництва військової продукції. Так звані другі відділи стежили, щоб в обов'язковому порядку були технічна документація, недоторканні запаси устаткування і матеріалів. І ставлення до цього до самого розпаду Союзу залишалося вкрай серйозним.

Пам'ятається, мене приваблювали для перевірки готовності даугавпилсского заводу «Електроінструмент» до виробництва в особливий період НУРС З-5. Особисто головний інженер водив по відділах, цехах і складах, показуючи, де і що зберігається.

У Тульському науково-дослідному технологічному інституті (ТНИТИ) існував невеликий відділ, помещавшийся в одній кімнаті, фахівці якого не вилазили з відряджень, пов'язаних з перевіркою залучених підприємств на предмет готовності до війни. Сьогодні від нього залишився один чоловік. Не так давно він проїхав по колишнім нашим заводам. Тільки на одному з них зберегли верстати для механічної обробки корпусів артилерійських снарядів, не викинули на вулицю, обережно посунули до стінки цеху, законсервували, прикрили плівкою.

А коли, наприклад, директор ТНИТИ поскаржився на зборах акціонерів на те, як багато коштів витрачається на амортизацію обладнання, яке зберігається на особливий період, який був присутній представник Міндержмайна порадив: «А ви його оголосіть морально застарілим і продайте».

У радянський час готувалися до будь-якої війні: позиційної, ядерної, гібридної, партизанської. До якої ми готові зараз?

Військові дії в Сирії поступово втягується все, що є в наявності. Поспішає єдиний авіаносець «Адмірал Кузнєцов», періодично стріляють «Калібрами», доставленими на позиції мало не прямо із заводських цехів, з Волги прилітають Ту-160, яких всього-то півтора десятка. І це зрозуміло: якщо взялися треба перемагати. А ну як трапиться конфлікт серйозніше сирійського епізоду? Є у нас хто-небудь, що розраховує всі варіанти розвитку подій, або витрата боєприпасів береться зі стелі?

Поганий приклад Індії

Так скільки ж нам потрібно снарядів? Перед тією страшною війною відомий боеприпасник в. І. Рдултовский звернувся до уряду з листом «Про оборону країни», в якому стверджував, що тільки на перший рік війни треба запасти 100 мільйонів пострілів 76 107-мм калібру і 60 мільйонів більш великих. Замість 160 мільйонів зуміли закласти в запас всього 88 мільйонів.

Нині справи з снарядним виробництвом набагато гірше: тоді воно було на підйомі, сьогодні в глибокій кризі. І в суспільстві, і серед чиновників вкоренилася думка, що радянська «оборонка» наробила стільки снарядів, що на їх вік вистачить і ще залишиться. А інші вважають, ніби снаряди взагалі не потрібні.

Терміни зберігання призначаються розробниками з великим запасом. У 30-ті роки Василь Грабін створював гармату для стрільби снарядами, що залишилися від Першої світової війни. У своїх спогадах знаменитий конструктор писав: «В артилерії тривалість зберігання боєприпасів була встановлена в 25 років, і навіть після цього терміну вони повинні служити безвідмовно».

З дня припинення держзамовлення снарядним заводам якраз минуло двадцять п'ять років. І що ж?

Колись в Індії відразу згадали, що бронебійно-підкаліберних снарядів для танків російського виробництва катастрофічно не вистачає, що залишилося мало не по два комплекти на машину. Якийсь час ніби навіть велися переговори з Ізраїлем, який, виявляється, займає сьогодні на снарядном ринку позицію вище Росії. В чомусь не зійшлися, і тоді індіанці в 2011 році звернулися до нас. У квітні 2014-го Ростех (НИМИ) підписав контракт на поставку 66 тисяч БПК «Манго» і організацію ліцензійного виробництва у покупця.

Не знаю, як виконується контракт: верстатів для індійського виробництва НИМИ у ТНИТИ не просив. А де ще взяти, хіба що пітерську технологічний ланцюжок розібрати і відправити? У будь-якому випадку індійські танки на голодному пайку. Уявіть собі, як швидко підуть ці два боєкомплекту, коли в Індії війна з кимось із сусідів. А у нас становище складніше, оскільки з воєнних конфліктів не вилазимо. І кожен з них загрожує великою війною.

Що «Манго» віддають, не дивно «Армата» орієнтується на «Вант». Але це ж нове виробництво, причому великих розмірів, ніж потрібно покупцеві.

При цьому ще в 2006 році відомство Германа Грефа мав намір продати з молотка державний пакет акцій ТНИТИ, який з обов'язку служби володіє всіма боеприпасними технологіями.

Рівняння на 155 мм

Для «Ванта» ТНИТИ повинен забезпечити верстатами нове виробництво корпусів 152-мм снарядів. Тут його ТМ справді незамінні. Хтось заперечить: робили ж снаряди під час війни на тому, що було. Це не зовсім так, і навіть зовсім не так.Сталін з толком використовував передвоєнний радянсько-німецький договір, який так не подобається сучасним історикам. В 1940-1941 роках німці поставили нам 6430 металорізальних верстатів, в числі яких були багаторізцеві GSAB-2 фірми «А.Вірт», призначені для чорнової обробки корпусів снарядів калібром від 100 до 250 міліметрів, четирехшпиндельні спеціальні напівавтомати VGDm-1 і VGDm-2 для обробки кінців артилерійських мін (розточування, фрезерування торця, нарізання різьби) діаметром 50 80 80 100 міліметрів, трехшпиндельні різьбофрезерних верстати ADFG-Ш фірми «Хассе-Шкоду», призначені для обробки очки і нарізки різьблення на корпусі снаряда, та інші.

Але і до цього зарубіжних країн поставлялися верстати, наприклад, за один 1939 рік отримано 3458. Думаю, левова частка з них пішла на виробництво боєприпасів. І через півстоліття я зустрічав ці верстати в цехах заводів. Гітлер ніяк не думав, що поставлені верстати встигнуть послужити створенню зброї нашої Перемоги.

Ще і в цьому різниця в положенні снарядного виробництва перед тією страшною війною і зараз. Тоді ми купили необхідне обладнання у Німеччині, яка перебувала в конфронтації з іншим Заходом, нині ж вона входить в НАТО і снарядні верстати не продасть.

Існує думка, що рівнем виробництва боєприпасів визначається стан промисловості. А я б сказав: рівнем виробництва однієї деталі корпусу 152-мм снаряду.

Це основний артилерійський, а тепер і танковий, снаряд. Основний, по-перше, тому, що може знищити серйозне зміцнення на дуже пристойній відстані, по-друге, тому, що це самий маленький снаряд, в який поміщається ядерний заряд, ну і по-третє, у зв'язку з тим, що у своїй боєприпасної ніші для дистанцій в кілька десятків кілометрів він набагато дешевше, ніж ракета.

Також давно вже пора задуматися про те, що в наш час не в усьому можна покладатися на електроніку. Сьогодні оборона надійна лише тоді, коли спирається на бога війни артилерію, забезпечене достатньою кількістю снарядів.

Юрій Шабалін

Гостиная Палермо


Гостиная Палермо


Отдых на Кипре


Отдых на Кипре. Где заняться виндсерфингом?


Аюрведические препараты


Аюрведические препараты