Керівники російського Центробанку ведуть себе як справжні сектанти, нарікає відомий економіст.

Зміст Вашингтонського консенсусу — примітивною доктрини макроекономічної політики, яку використовує сьогодні ЦБ, — зводиться до кількох догмам, які заучиваются кандидатами на посади керівників центральних банків і економічних відомств потрапили в залежність країн як символ віри, сумніватися в яких вважається поганим тоном і вкрай небезпечно для кар'єрного зростання.

Перша догма — відмова від валютного регулювання та контролю за транскордонним рухом капіталу, який пояснюється не посвяченим в наукоподібну схоластику вірою в добрих іноземних інвесторів, життєво необхідних для розвитку економіки.

Друга догма — відмова від державної власності, що пояснюється вірою в чудесні господарські здібності приватного капіталу, особливо іноземного.

Третя догма — відмова від емісії грошей для розвитку виробництва, який пояснюється невірою в здатність держави розумно управляти грошима.

Слідування цим догмам прирікає країну на жорстку зовнішню залежність, оскільки автоматично робить вітчизняний бізнес неконкурентоспроможним порівняно з іноземною.

Розвиток економіки підпорядковується інтересам великого іноземного капіталу, пов'язаного з емісійними центрами світових валют. Маючи необмежений доступ до кредиту, він без праці поглинає активи, що приватизуються, та встановлює контроль за національною економікою. Від нашої економіки йому потрібно головним чином сировину і споживачі.

Тому вона і стала сировинної, а торгівля перетворилася в найбільшу галузь. Звідси і зовнішня залежність від цін на нафту, іноземних кредитів і капіталів...

І падіння цін на нафту — це лише один з чинників нинішньої кризи. Якщо вас випустити половину крові і змусити працювати як ломовую лошадь, то не так важливо, від якої недуги ви протягнете ноги. Дотримання зазначених догмам зробило нашу країну донором американоцентричной фінансової системи — з нас щорічно витікає до 150 млрд доларів.

Варто іноземним гравцям піти — і ринок тут же падає, падають інвестиції і порушуються процеси відтворення в усьому недержавному секторі. Власне, це і відбувалося у всіх згаданих вами кризах. Але чи варто звинувачувати вітер в тому, що знесилений від кровопускання хворий валиться з ніг від першого пориву?

Що стосується санкцій, то з півтрильйона доларів зовнішньої заборгованості російських корпорацій понад 80% залучено з країн НАТО. Введені ними санкції націлені на найслабше у нас місце — повністю відкритий і вкрай залежний від іноземних спекулянтів фінансовий ринок.

До кінця цього року нашим корпораціям і банкам потрібно повернути понад 100 млрд доларів на додаток до півсотні мільярдів виплачених в кінці минулого року. До цих втрат потрібно додати ще пару сотень, стікаючих з країни в ці два роки крізь діри у валютному та податковому законодавстві.

Загалом відтік капіталу з моменту введення санкцій до кінця цього року може становити до половини грошової бази.Якщо ЦБ не знайде спосіб заміщення вичерпання зовнішніх джерел внутрішнім кредитом, то таке різке стиснення грошової бази паралізує економіку, як це було в 90-е роки. Власне, це і відбувається вже зараз — слідом за стисненням грошової маси відбувається падіння ділової активності, зниження інвестицій і виробництва.

Всі ці наслідки можна запобігти. Але для цього потрібно відмовитися від згаданих вище догм. Наш ЦБ, подібно центральним банкам інших країн, міг би давно вже приступити до емісії довгих грошей. Як у США — під боргові зобов'язання казначейства. Або як у післявоєнній Європі — під зобов'язання корпорацій. Або як у Китаї — виходячи з планів розвитку виробництва. Або як у Японії, Індії, Бразилії — з урахуванням зобов'язань інститутів розвитку.

Можна створити комбіновану стратегію зростання кредитування економіки. Але наш ЦБ емітує гроші виключно для потреб спекулянтів: іноземних, купуючи валюту, чи російських, рефінансуючи банки під заставу цінних паперів на кілька днів.

На відміну від інших національних банків, наш ЦБ емітує виключно короткі гроші. І хоча в теорії рефінансуванням можна користуватися нескінченно, на практиці фінансувати інвестиції в основний і навіть в оборотний капітал за рахунок тижневого рефінансування ЦБ жоден банк не стане. Занадто ризиковано з урахуванням непередбачуваною процентної політики ЦБ.

Я задавав керівникам ЦБ питання: чому ставка саме 17%, а не 15 чи 20. Відповіді не отримав. Керівники ЦБ переконані, що, підвищуючи ставку, вони приборкують інфляцію та стабілізують курс. Цього їх навчили куратори з МВФ. У них є теорія, заснована на нехитрих математичних моделях ринкової рівноваги. В них діють віртуальні економічні агенти, зайняті максимізацією поточної прибутку на фінансових спекуляціях.

Впевненість грошових влади у правильності проведеної політики має кілька причин.

По-перше, вони ведуть себе як справжні сектанти — всі обговорення ведуться в колі одновірців. Щоб створити враження таємного знання, вони втягують в процеси підготовки та прийняття рішень тільки своїх однодумців і старанно уникають дискусій з опонентами. Їх фанатична віра в примітивні моделі ринкової рівноваги розчулює. Я сам за фахом економіст-математик, і знаю їм ціну.

Об'єктивно наша економіка працює сьогодні не більше ніж на 2/3 потенційної потужності. Розрахунки фахівців у галузі економічного прогнозування доводять можливість приросту ВВП на 6-8% в рік. Наш торговий баланс стійко і значно позитивний. Валютних резервів більше, ніж рублів у зверненні. У нас невеликий державний борг і немає проблем з його обслуговуванням, так як бюджет вже багато років зводиться з профіцитом.

У нас немає об'єктивних причин для кризи і не було об'єктивних передумов для обвалу курсу рубля. Минулий рік повинен стати переломним у вирішенні завдань нової індустріалізації економіки та переведення її на інноваційний шлях розвитку.

Мене розчулює наївна віра деяких керівників ЦБ в «правильних» спекулянтів, які виконують корисну роботу щодо забезпечення ринкової рівноваги. Адже в реальності все навпаки — спекулянти наживаються на дестабілізації ринку, на створення нерівноважних ситуацій.

І грошові влади всіх країн це добре розуміють, ведучи постійну боротьбу зі спекулянтами. Інструментами цієї боротьби є не тільки валютні інтервенції, але і кримінальний кодекс, який передбачає суворе покарання за маніпулювання ринком, використання інсайдерської інформації, спорудження фінансових пірамід...

Безкарність робить ці злочини системними, в результаті чого ми замість фінансового ринку маємо машину для фінансових махінацій. Ні за спорудження піраміди ДКО, ні за привласнення беззаставних кредитів деякими банкірами в 2008 році ніхто не відповів.

Конституційна обов'язок ЦБ забезпечувати стійкість рубля замінюється «таргетуванням інфляції», яке оголошується єдиною метою грошової політики, а ключова ставка — єдиним параметром управління. Під цим приводом ЦБ заявляє про підготовку переходу до плаваючого курсу рубля, що сприймається ринком як сигнал до його вірогідному зниженню.

І вона дійсно починається, як і в 2008 році, по відомому ринку алгоритмом. Для спекулянтів починаються золоті дні — знаючи методику ЦБ, вони без ризику починають гру проти рубля. При цьому ЦБ не вживає заходів ні з припинення кредитування цих операцій, ні щодо припинення наростаючої витоку капіталу. Під тиском власноруч спровокованої спекулятивної атаки на рубль ЦБ достроково відпускає його у вільне плавання.

Біржа, яку нещодавно приватизували і передали в управління колишнім співробітникам найбільших іноземних банків, виступає акселератором спекулятивного тиску, надаючи можливість здійснювати операції з восьмикратним фінансовим важелем.

Відмовившись від загальноприйнятих механізмів регулювання валютного ринку, керівництво ЦБ панічно хапається за залишилася в руках «соломинку» — відсоткову ставку, зважаючи судорожне рішення про її різкому підвищенні.Кредитування економіки зупинено, її зростання припинилося. Після цього біржовики наносять останній удар по рублю, виставляючи країну на посміховисько всьому світу, і йдуть з ринку. Справу зроблено — Обама заявляє про досягнення мети, заради якої вводилися санкції.

Потрібно застосувати заходи, які використовували уряд Примакова і ЦБ на чолі з Геращенко. У ситуації триразового обвалу рубля вони не стали підвищувати процентну ставку, але обмежили валютну позицію комерційних банків, перекривши кредитування спекуляцій проти рубля. Збільшення кредиту дозволило промисловості швидко піднятися в ситуації різкого підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції. За півроку приріст її виробництва склало більше 20%.

Завдяки зростанню пропозиції вітчизняних товарів і заморожування тарифів на послуги природних монополій вдалося швидко придушити інфляцію. Сьогодні поряд з цими заходами потрібно провести термінове заміщення зовнішніх джерел кредиту внутрішнім рефінансуванням з боку ЦБ на аналогічних умовах. Але при цьому не можна допустити перетікання цих грошей на валютний ринок, для чого потрібен контроль за використанням цих грошей.

Комерційні банки, які отримують кредитні ресурси від ЦБ, повинні відповідати за використання цих грошей виключно для кредитування оборотного капіталу виробничих підприємств і реальних інвестицій. Враховуючи, що левова частка рефінансування припадає на банки, контрольовані державою, зробити це нескладно. Також нескладно припинити сумнівні банківські операції, за допомогою яких виводиться капітал. Або хоча б обкласти ці операції податком. Тоді можна буде перейти до рефінансування під низький відсоток і на тривалий термін.

Можлива буде і диференціація ставок залежно від цільового призначення кредиту, а також кредитування довгострокових інвестицій в розвиток інфраструктури допомогою рефінансування інститутів розвитку. І тоді ми зможемо вивести економіку з кризового стану на траєкторію швидкого зростання за пару місяців, використовуючи ефект підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Слідом за підвищенням процентної ставки і стисненням грошової маси слід падіння інвестицій і виробництва. З урахуванням обсягів іноземного кредиту та витоку капіталу падіння може бути досить значним.

Паралельно американські рейтингові агентства знизять наш рейтинг до рівня «сміттєвих паперів», після чого відбудеться обвал фондового ринку та іноземні кредитори прискорять виведення своїх грошей. Підуть маржинколли і банкрутства багатьох позичальників, що може паралізувати банківську систему. Цілі щодо інфляції досягнуті не будуть.

Через деякий час іноземні спекулянти повернуться, щоб скупити багаторазово активи, що подешевшали. Через пару років падіння виробництва та інвестицій припиниться, але ми ще більше відстанемо за рівнем технічного розвитку і добробуту.

Є ще варіант — кредити країн НАТО замістять кредити з Китаю. Платою за це стане жорстка прив'язка нашої економіки до обслуговування китайської. Або ЦБ все ж надрукує гроші, їх роздадуть у «ручному режимі», як це було в 2009 році.

Але й наслідки будуть аналогічні — збагачення банкірів і падіння виробництва, за яким гірше нас тоді була тільки Україна.

Як, втім, і зараз — всі країни світу ростуть, стають на довгу хвилю зростання нового технологічного укладу, а ми раптом спіткнулися «на рівному місці».

С. Глазьєв

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты