Нам близько тридцяти, і ми не стали агресивними роботягами і зразковими сім'янинами. Ми - нове покоління, що залишилося дітьми.

Ми не є тим, що написано у нас в паспорті, трудової, чековою або медичній книжці. Це всього лише якісь "маленькі чорненькі букви".

Нам чужі дивні заморочки наших однолітків і навіть людей молодше нас про те яка у кого квартира, теща, знижка, піджак, хто до кого пішов, відсидів, кинув або народив. Це все так неістотно і нецікаво.

Ми до всього ставимося як до гри. Все навколо, безумовно, умовно. Ми граємо: в ігри, в стосунки, в роботу. Але в першу чергу - в ігри. Часом страшно навіть подивитися на вікові обмеження для них (типу дітям з 13 років). Карти, войнушки, козаки-розбійники.

Ми готові просиджувати ночі і уїк-енди безперервно, граючи за компом з друзями. Збираючись разом, ми розігруємо п'єси неіснуючих авторів, стаємо мимами. А ось "дочки-матері" - не наша гра. Ми не розуміємо людей з "тієї пісочниці". Вони захлинаючись розповідають про те, що "буде у тебе дитина - зрозумієш, який це кайф".

Ось тільки в нас дітей, і ми не розуміємо. Дивимося, очима ляскаємо і не розуміємо - навіщо дітям свої діти ??

У більшості з нас немає навіть машини - ну яка дітям машина? Краще нехай модельки збирають на підвіконні. Вони ж навіть з пральною машиною розібратися не можуть, хоча комп наприклад зібрати можуть, перебуваючи в будь-якому стані - хоч уві сні.

Запізнюючись на роботу ми, як школярі, придумуємо з ходу виправдання в дусі "собака з'їла щоденник", "забув ключі", "чекав водопровідника", "впав в грязь, довелося повернутися".

Ми не дивимося ТБ - там нічого цікавого для дітей не показують (хіба що рекламу як короткі і барвисті ролики з щасливим кінцем). Казки про подвоєння ВВП і сильних президентів нам не потрібні - вони просто не для нас написані. Ми любимо мультики!

А ще ми любимо те, чого не люблять або розлюбили за непотрібністю дорослі (у всякому разі - наші батьки в нашому віці): музику, ходити на концерти, гуляти після них ночі безперервно, розповідаючи захлинаючись абсолютно дивовижні історії.

Ми граємо словами, обсмоктуючи, як ніби перший раз чуємо, настільки, що в процесі запросто можемо втратити сенс слів. Але не засмутитися від цього, тому що слова запросто знаходять новий сенс, або для цих сенсів придумуються нові словоформи.

Ми - почемучки. Любимо ставити прості запитання про складні речі. Кому завгодно: друзям, коханим, начальству. Якщо їм немає до нас діла - тоді Яндексу і вікіпедії.

Ми обуреваеми соліпсизмом не гірше 4-х річних дітей. Ми все робимо по натхненню, тому що саме нам так здається. Ми не дотримуємося правил, єдиний наш принцип - "а чому б і ні ?!". Якщо не вийде - розведемо руками і скажемо, що досвід не вдався, а вийде - це назвуть "інноваційним підходом". До речі, найчастіше виходить.

Нами керує наша уява. Ми придумуємо реальності на ходу з пол-стусана. Ми жонглюємо цими реальностями так само як і словами для їх опису. Ми переживаємо справжній захват від того, що зображення на екрані монітора підкоряється нашій волі. Ми готові платити реальні гроші за набори пікселів і нітрохи про це не шкодуємо.

Адже вони - наші (а ось гроші - не наші, на них навіть написано, що вони банку Росії). Іноді ми взагалі можемо перестати асоціювати себе з тими, ким нас сприймають дорослі, а бути магами, Феєчки, перевертнями, членами кланів, правителями боліт і островів - так багато є варіантів.

Навіть наша робота, як правило, ілюзорна. Її не можна помацати руками, побачити реальний результат, іноді - навіть формально оцінити. Робота для нас - тільки засіб для отримання коштів для отримання фана від життя. Плюс, якщо пощастить, це ще і хобі (у всякому разі, ми намагаємося так повернути життя), або, якщо не пощастило - просто можливість почитати блоги, форуми по улюблених речей, поспілкуватися з друзями - такими ж дітьми.

Навіть з колегами ми намагаємося вибудувати ігрові відносини. Так що там з колегами - з партнерами, деяких з яких можемо навіть не бачити жодного разу в житті. Причому, що важливо, робота - це не єдине джерело фана.

Ми не міряємо життя грошима. Ми оперуємо грошима з різних "монополій" краще, ніж загальносвітовими валютами. Нам приємно абсолютно безкорисливо робити приємне іншим. Чим безкорисливіше, тим приємніше. Просто давати, нічого не вимагаючи натомість, і, тим не менше, - отримуючи. Що? Так просто радість близької людини.

Здається, дорослі так не поступають ... Та й фіг з ними!

Кому і навіщо потрібні гуманітарії?

Зараз переважна більшість студентів, відсотків 70-75, вивчає щось невимушено-гуманітарний: економіку, юриспруденцію, культурологію там якусь, журналістику з рекламою, соціологію знову ж, а, ось ще: "HR менеджмент" - теж модна спеціальність. Або така шикарна професія - "міжкультурна комунікація"!

Зрозуміти, звичайно, всіх можна. Освіта стало бізнесом. Приватні інститути (пардон, університети) - в будь-який підворітті. А чому можна вчити в підворітті? Ясна річ, тільки чогось розмовної, для чого не потрібні ні лабораторії, ні майстерні, ніякої наукової та виробничої бази - взагалі, нічого не потрібно, навіть і дошка-то не дуже потрібна. Потрібна тільки заліковку та в кінці бланк диплома. З точки зору ефективності бізнесу - ідеально, всім би такий бізнес. Тому освіту там на 100% гуманітарне. Хто-небудь на цьому місці неодмінно заперечить: "Або економічне!".

Оскільки ніхто сьогодні толком не розуміє, що значить "гуманітарну освіту" (довчилися!), Треба дещо уточнити. Гуманітарними називаються знання, що стосуються людини як істоти суспільного (не біологічного). У словнику іноземних слів 50-х років, що зберігся в нашій родині, то кажуть - і правильно! - Що головна гуманітарна наука - це економіка. Тоді, в пору кривавого сталінізму, це розуміли, а сьогодні, в епоху універсального прогресу - забули. Тепер в оголошеннях всіх цих еколого-політологічних новоділів пишуть: "економічні і гуманітарні спеціальності", тобто економіку гуманітарною дисципліною не вважають. Але це, так би мовити, їх труднощі.

На цьому уточнення закінчується. Тепер суть.

Хочеш розвиватися - учись справі

Якщо суспільство хоче рухатися вперед, більшість (переважна більшість!) Молоді має отримувати природно-технічні спеціальності.

Років п'ять тому, будучи в Південній Кореї, я вичитала в тамтешній газеті, яка видається паралельно по-корейськи і по-англійськи, що понад 70% молодих корейців вчиться саме з природничо-технічного профілю. Це природно для кожної країни, яка хоче розвиватися технічно.

Чому і чому вчаться на Заході

Переважання гуманітарної освіти можуть дозволити собі тільки суспільства, які пішли на пенсію. Або такі, яким казково пощастило: за них працюють інші. Що, взагалі-то, один і той же: за пенсіонера теж працюють інші. Такими товариствами є США і країни традиційного Заходу. Чи захоче в найближчому майбутньому решту світу платити їм пенсію і на них працювати - це велике питання, але в даний час за фактом справа йде саме так. Зрозуміло, все не так просто: Німеччина і Італія, наприклад, зовсім не хочуть припиняти реальне виробництво, але об'єктивно справа йде так, що виробництва залишається на Заході все менше.

Так ось там, в країнах-пенсіонерів, дійсно, більшість вивчає якусь гуманітарну муть: історію мистецтв, наприклад. В Америці, я читала, 70% студентів навчається взагалі по гумористичній спеціальності - "бізнес". Авось стане в нагоді, знову ж треба чимось час зайняти.

У західних країнах люди вчаться, довго, вдумливо вчаться, щоб просто відтягнути час появи на ринку праці. Держава підтримує цю тяганину, щоб відкласти неприємний момент, коли доведеться платити "молодому фахівцеві" допомогу з безробіття.

Я колись писала про одну німецьку дівчину, яка в двадцять років тільки завершила середню освіту і тріумфально приступила до навчання в університеті. Ні, вона не дебілка (по-політкоректному - "альтернативно обдарована") - просто у них так прийнято. Навчається вона, ясна річ, на економіста. А на кого ж ще? Чи не на сантехніка же! На це, хвала Всевишньому, ще є поляки. До речі, зараз вона вже довчився і пішла працювати в дрібну компанію своїх батьків, яка торгує всякими побутовими пристосуваннями. Допомагає, як може. Очевидно, що для її діяльності потрібно було тільки вміння читати і користуватися калькулятором. Ну, англійська на бізнес-рівні. Але мати вищу освіту - це просто данина пристойності.

В наші дні за фактом економічну та юридичну освіту поступово перетворюється з професійного в загальноосвітній. Загальнокультурний. Не питають же люди, навіщо в школі вчать тригонометричні функції або образ Чацького. Відомо для чого: для загальної культури. Для рівно тієї ж мети тепер стали плюс до школи 4-5 років вивчати юриспруденцію або економіку.

Пристойні люди на Заході практичні спеціальності отримують все рідше. Наш друг навчався в США в університеті, так там на хімічному факультеті були тільки і строго "жовті" - приїжджі з Азії. Який же нормальний хлопець, з яким все в порядку, попре вчити хімію? Так що він, справді, хворий на всю голову? Там смердить (гламурної публіки, я звернула увагу, всюди смердить). Знову ж, вибухне що-небудь або загориться - відповідай потім! Чи то справа соціологія з теологією! Ну, максимум інформатика. Медицина ще.

Це пов'язано з деіндустріалізацією Заходу. Хто сьогодні буде вивчати машинобудування? Ну, хтось буде, звичайно, але це не модно. І це зрозуміло, це розумно. Якщо працювати все одно будуть - інші.

Якщо робота за фахом все одно не передбачається або перспективи вкрай туманні - логічно чогось навчитися простенькому, що не зобов'язує і одночасно пізнавально-розважального. Навіть термін такий народився - "професія самореалізації". Це, мабуть, не заради шматка хліба, а так - заради гармонійного розвитку особистості. "Погляд і щось".

Ну ладно, вони як-небудь самі розберуться, а ось що будемо робити ми?

Напередодні техногенних катастроф

Не потрібно бути астрологом, щоб передбачити в близькому і далекому майбутньому низку техногенних катастроф. (Втім, астрологи кажуть про те ж саме).

Зовсім скоро, буквально в наступному поколінні, не тільки спроектувати і побудувати те, що будували батьки і діди, але і просто розібратися в кресленнях, щоб полагодити якусь поломку - і то не знайдеться "спеців". Ні інженерів, ні техніків, ні робочих. Всі будуть сидіти в гламурних офісах за комп'ютерами - якщо не "ВКонтакте", то за працьовитим перетворенням таблички в діаграму "стовпчики", а її, в свою чергу, в діаграму "коло". Вони - аналітики, їх не чіпай.

Одногрупник мого чоловіка працює досить пристойним начальником в НВО "Енергія" (це де роблять космічні апарати, "Буран" там зробили), так ось, там з пенсії виколупували кваліфікованого робітника, щоб різьблення якусь нарізати. Скоро просто фізично не буде кого викликати. Вимруть.

"Образованца" і гуманітарії

Почалася ця вакханалія гуманітарщини (насправді просто симулякра освіти) з Перебудовою.

Тоді, пам'ятається, забубоніла: "Необхідна гуманітаризація освіти". Що під цим слід розуміти - як завжди, було неясно: чи то інженерів в музей водити, то чи фрезерувальників на балет, а може, і взагалі інженери не потрібні. Солженіцин, "наше все", знову ж таки відзначився: "У нас, - каже, - є" образованца ", а справжніх інтелігентів - не вистачає". І все прийшли в захват: ось воно - слово мудрості!

Що вже він розумів під "образованца" - тепер, звичайно, не запитаєш. Але якщо вузьких кваліфікованих фахівців - то цьому радіти треба було! Товариші дорогі, та якби у нас було вдосталь "освітянців" - хіба б ми так жили? Їх, слушних технічних фахівців "середньої ланки", завжди не вистачало. Були, завжди були, Кулібіни і Лівші, а слушних рядових фахівців ніколи в достатку не було. Звідси всі наші проблеми з якістю. Звідси в середньому нижчий рівень нашої промисловості порівняно з самої передової західної.

Але було оголошено, що нічого цього не треба, нісенітниця все це. Буде економіка знань і суцільні менеджери і фінансисти з юристами.

Яка чудова іронія долі!

Саме тоді, коли оголосили, що ринок сам по собі все розставить на свої місця, а економікою не тільки не треба, але й шкідливо управляти - так от саме тоді всі кинулися вчитися на економістів. Вся країна живе "по понятіям", а якщо і виконує якісь закони, то тільки закони злодійський малини, - і при цьому все поголовно юристи. Від президента до останнього уркагана.

Як інтелігенція облажалася, або в яку епоху ми живемо?

У цю "іронію" внесла свій руйнівний внесок наша чудова народолюбним інтелігенція, по заслугах названа ще сто років тому в "Віхи" "людьми безвідповідальною думки" - і, треба сказати, що це дуже інтелігентне визначення.

Наша інтелігенція завжди дуже погано розуміла дійсність: моралистическая оцінка у неї завжди бігла попереду знання. Так ось, інтелігенція в черговий раз облажалася, оголосивши, що ми живемо в постіндустріальну епоху. І всякі там вульгарні залізяки нам не потрібні - даєш нанотехнології!

Так ми ще й індустріального щось етапу не пройшли до ладу! Перед нами - перед усім народом! - Стоять типові завдання індустріального етапу розвитку: провести дороги, налагодити транспорт, навчитися випускати нормальні корисні предмети для внутрішнього ринку, налагодитися швидко і якісно будувати будинки і підводити до них інженерні комунікації. Навчитися якісно працювати, сформувати тверезий і дисциплінований робітничий клас, кмітливий і кваліфікований інженерно-технічний склад - це теж задача індустріального етапу розвитку.

Багато було зроблено за радянської влади, але багато - і немає. Це природно: наша індустріалізація в силу квапливості (Сталін говорив, що за десять років треба "пробігти" дистанцію, на яку у західних країн пішло сто) була зім'ятою, авральною. (Втім, авральному взагалі у нас в натурі, в крові). Значить, треба було продовжувати, розвивати, і - "вчитися, вчитися, вчитися". А ми оголосили цей етап пройденим, подоланим. В результаті, замість техніків у нас - "менеджери", а замість робітничого класу - невиразний людський сміття, декласований low class.

Колись, сто років тому, російська інтелігенція облажалася в тому ж роді. Тоді капіталізм, який в Росії тільки почав толком розвиватися, коли перед ним стояв непочатий край завдань і перспектив - в першу чергу господарського освоєння безкрайньої країни (як, втім, і зараз) - так ось капіталізм був оголошений виродженим, загниваючим і взагалі передоднем соціалістичної революції . Ці завдання довелося вирішувати в рамках сталінської індустріалізації - завдання-то залишилися, їх нікуди не дінеш - тільки вирішувати.

Так що готувати нам треба інженерів і техніків.

Кажуть: навіщо готувати техніків, коли промисловість все одно варто? А як вона запрацює, якщо все - еколого-політологи? Для промисловості потрібні інженери та техніки. Виходить порочне коло. Але що вже тут поробиш? Всі проблеми, і особисті та громадські, як правило, мають вигляд порочного кола, типу: щоб заробити гроші, потрібні гроші.

Але порочне коло розірвати можна. Силою. Розмови - ніщо разорвёшь.

Стосовно до утворення - гамузом закрити весь освітній новодел, що виник з 1991 р Або, що рівносильно, відняти у них право давати відстрочку від армії і "дипломи державного зразка". Тоді самі розбіжаться.

Закрити новодел - це мінімум мініморум. До традиційних закладам (які були завжди) придивитися з критичним пращурами і за результатами огляду залізною рукою прикрити різну Мура, на кшталт "регіонознавства" або "міжнародної економіки".

Нехай справі вчать, а міжнародну економіку можуть вивчати ті, кому цікаво, в народних університетах культури. Вечорами і по вихідних. Чи не в клубі зависати, а професора слухати, лекції конспектувати - все толку більше.

Але тут потрібна по-справжньому залізна рука.

"За дитинство щасливе наше"

Ор підніметься - вселенський. Що там "солдатські матері"! Солдатські матері квіточками здадуться. Як же - пташенят позбавляють щасливого дитинства. А як же конкурентоспроможність людського капіталу! А як же кількість студентів на 100 000 населення - найважливіший показник розвитку! Професори підключаться, слова всякі плаксиво-наукоподібні говорити почнуть: вони в розмовному жанрі - доки.

Треба витримати. А то доведеться витримати дещо гірше. Та взагалі-то по-любому доведеться. Чи не викрутишся, глибоко загрузли ...

Гуманітарного - потрошку

Проти я гуманітарної освіти взагалі? Та ні, звичайно. Гуманітарне знання, знання про людину і суспільство - необхідно. Щоб не брести наосліп і не оголошувати на шістдесят п'ятому році радянської влади "Ми не знаємо суспільства, в якому живемо". Це пріснопам'ятна фраза Андропова, з якої він фактично зійшов в труну. А не знаємо - так чому не розстріляли начальника Академії суспільних наук при ЦК КПРС? А ще базікають - "кривава гебуха", соромно, панове! Ослаб, видать, Андропов ...

Справжнє знання про людину і суспільство - складніше і важче, ніж знання про природу і техніці. Тому що предмет - багаторазово складніше. На кілька порядків.

Старші люди пам'ятають непогану, хоча і не оригінальну, роботу Енгельса «Діалектика природи». Там є класифікація видів "руху матерії": механічний, хімічний, біологічний, соціальний. Кожен наступний вигляд набагато складніше попереднього і не зводимо до нього. Механіку, хімію людство сьогодні знає досить добре, а ось закони суспільного розвитку - на жаль-на жаль, поки тільки підбирається до їх розуміння, та й то без особливого успіху.

Втім, треба визнати, що західна громадська наука отримала якісь прикладні результати. Пристрій помаранчевих революцій, взагалі застосування м'якої (або яка вона там у них) сили - це безперечне досягнення гуманітарних технологій - технологій впливу на маси. Це цінне знання. По суті це навіть не наука, а соціальна інженерія. Не знаю, чи є щось подібне у нас? Судячи з того, як ми бездарно втратили Україну, схоже, що немає.

Але! Перш, ніж когось чогось навчати, це повинно бути. Культивувати соціальну інженерію потрібно. Але для цього потрібні дієздатні колективи і - головне - завдання, які б перед ними були поставлені політичним керівництвом.

На превеликий жаль, наші гуманітарні науки, як я розумію, продовжують жувати свою ні до чого не зобов'язує жуйку, а наука тільки тоді породжує щось цінне, коли перед нею постає технічна задача. Так було завжди - від Архімеда до атомної бомби.

Такі викликають довіру фахівці, як історик А. Фурсов або соціолог С.Г. Кара-Мурза кажуть, що викладається в якості соціології в наших університетах - це зади західної соціології сорокарічної давності. Так що нічого цінного від тих міріад молодих людей, що просиджують штани в гуманітарних закладах, немає і не може бути.

Взагалі, гуманітарії повинні бути штучні фахівці, конкурс повинен бути скажений, і брати потрібно людей, які йдуть туди не від нудьги, а заради дійсного знання і реальної роботи. І брати тих, хто вже показав себе здатним ці знання отримувати, а не просто донести свою в'ялу тушку до аудиторії і з полегшенням почати тикати в айфон, як це відбувається сьогодні.

Смію припустити, що знаменитий ИФЛИ був настільки багатий на таланти, тому що був він один. Народу там навчилося, як я вичитала в Інтернеті, за всі роки існування - двісті тридцять чоловік; сміховинні за теперішніх часів цифри. Туди йшли ті, хто насправді хотів вивчати відповідні матерії, а не просто провести час.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты