Незабутній літній відпустку з донькою в 2009 в Туапсе.На сімейному голосуванні, вирішили, як то з'їздити на чорне море. У зв'язку з тим, що мій відпустку з дружиною не співпадав, було прийнято рішення відправити мене на море з донькою. Виникло питання, а куди саме? Можна було вибрати анапа приватний сектор або шукати знайомих. Довго вибирати не довелося. Подзвонив другу, він порадив їхати в Туапсе. Він на пенсії, в Туапсе на горі Кадош, була в свій час військова частина. Її розформували, а він там отримав однокімнатну квартиру. Сказав, сміливо купуйте квитки на потяг і їдьте, відпочивайте, жити вамбуде де, сусідам, мовляв, подзвоню, попереджу, вони вам ключі від квартири дадуть. Квартира не далеко від моря, в 15 хвилинах ходьби, правда є один невеликий нюанс: довга залізні сходи з гори, її ще називають — 452 сходинки. Ми природно, як то в той момент цього сильне значення не надали, так як в думках вже були на чорному морі. Я запитав, скільки ми будемо повинні за проживання, на що один сказав: які гроші з друзів ?!

Ну а далі все як у справжньому трилері:
Приїхали з донькою в Туапсе. На вокзалі взяли таксиста лише з п'ятої спроби, так як четверо попередніх взагалі не мали поняття про військову частину на цій горі Кадош. Плутали близько години, але все ж таки приїхали до місця призначення. Будинок двоповерховий, на другому поверсі дві квартири на першому дві. Наша була на другому. Нас зустріли сусіди. Дали ключі від квартири. Ми зайшли. Першим шоковим ударом було те, що в квартирі не було гарячої води. Другим ударом на повал виявилося те, що водою на кухні, у ванною і туалетом користуватися не можна, так яксусід з першого поверху розібрав зливний стояк, сам у квартирі не живе і поїхав у відпустку. Ось тут ми з донькою переглянулися, подивилися один одному в очі і зрозуміли, що опинилися на безлюдному острові без людських, елементарних умов для комфортного життя. Стара офіцерська гарт і внутрішній голос підказали: головне спокій, ніякої паніки, зараз все буде рівно. Ми вийшли з цієї квартири, і пішли до сусідам. Я попросив буквально на годину-півтора, доглянути за донькою, а сам займуся пошуками житла.

Спустився по “Сходах 452 ступені, навіть і не зрозумів як, немов летів на крилах. Відчувши під собою щільний фундамент - побіг шукати житло. Прибіг до пляжу, біля моря сидить бабуся торгує фруктами. На вушко її питаю, так, мовляв, і так, допоможіть зняти житло поряд з морем і не дуже дорого. Показав свої документи. Мовляв, законослухняний громадянин Росії, оплату за проживання всю вперед, чистоту та порядок гарантую. Природно все це на неї справило позитивний результат. Вона дістала мобільник і зателефонувала товаришеві поім'я Валерій. Через 5 хвилин підійшов Валерій, я йому повторно пояснив моє прохання. Він набрав номер одного Гени по мобільнику і через 10 хвилин вже підійшов той самий Гена, який поставив крапку в пошуках притулку в жаркому портовому місті Туапсе мені і моїй донечці. Я взяв таксі і з Геною поїхали на вершину гори Кадош за донькою. Приїхавши на місце, я забіг до сусідів, а за цей час дочка вже встигла вимитися в них у ванній і сусіди нагодували з дороги її обідом. У квартирі, де ми мали жити, доча розібрала всі речі і сушила волоссяфеном. Далі прозвучала моя військова команда :45 секунд на збори і в машину. У підсумку, армія не для дівчаток, тільки через 20 хвилин ми сіли в таксі і поїхали в нашу “нову квартиру, природно за простій таксисту довелося трішки доплатити зверху. Я не очікував, приїхали до п'ятиповерхового будинку. Середній під'їзд, свіжаштукатурка, перший поверх. Трикімнатна квартира з усіма зручностями, кондиціонер, євроремонт, холодильник, телевізор. Нас зустріла бабуся, Марія Іллівна ( вона сама теж із родини військовослужбовця і має двох дорослих синів - льотчики), так що спільну мову знайшли відразу). Одним словом страшні часи для нас з Христинкою, переступивши поріг квартири Марії Іллівни - закінчилися, і ми потрапили в “КАЗКИ - у прямому сенсі цього слова. Ціна питання нашого проживання за 15 днів була - 7,5 тисяч, тобто за250 рублів з носа в добу. Я відразу розплатився. Вона дала можливість нам вибрати кімнату на свій розсуд. Ми вибрали маленьку кімнату. Далі Марія Іллівна чисто по військовому дала нам п'ять хвилин часу на перевдягання з дороги і влаштувала 10 хвилинну екскурсію по прилеглій території поруч з будинком. За цей час показала нам, де ми можемо купити свіжий хліб, свіжі ковбаси і м'ясо і фрукти на ринку, а також цілодобову аптеку (яка мені надалі дуже придалася), а потім повела нас на море - на пляж. На пляжі всепояснила - що де і що за чим. В кінці пляжу за поворотом за гору, порекомендувала, якщо щось болить (суглоби, ноги, спина, хребет) - корисно полежати у водоростях 20-30 хвилин з ранку кожен день. Водорості багаті йодом, всю хворість знімають. У мене боліла права нога - суглоб в коліні, після процедур - як підмінили. Далі вона нас покинула.

Весь відпочинок у нас полягав у наступному: щодня о 6.00 підйом, сніданок (по одній склянці морквяного соку, йогурту) і в 7.00 іноді в 07.30 ми вже на морі. Протягом дня обідати не ходили, присвячували все виділене нам час тільки виключно для засмаги. Засмагали з маслом GARNEER - класу № 6 - для посилення засмаги. Засмага вийшов дуже гарний - бронзовий. Неодноразово від перехожих чули на свою адресу хороші відгуки про наш засмага, особливо в останній день. Не знаю як звичайно можна було його назвати красивим, я просто порівнював свій загарз рулоном чорного руберойду. У жаркий час, тобто в обід, коли сильно палить сонце, намагалися проводити час у воді. На пляжі було два кафе, купували молочний коктейль, чіпсами, сам рідко купував пиво, їли фрукти, різні гарячі страви. Закінчували наші сонячно-водні процедури в 17.00. О 18.00 вдома готували вечерю, і вечеряли йшли в Туапсе гуляти, фотографуватися. Пару раз вечеряли в кафешках, не дуже дорого і цілком їстівне. Під час нашого відпочинку в Туапсе, в цей же час, в трьох годинах їзди на автобусі, в р. Геленджику, в санаторії“відбував термін - Віталік - чоловік моєї рідної сестри. Ми зателефонували, він приїхав, один день за запалювали, поїли шашличків, він переночував у вільній кімнаті Марії Іллівни, потім до обіду провів з нами час на пляжі і поїхав до себе в санаторій.

Саме нудний час супроводження у відпустці було тоді, коли ми поїхали в Сочі і відверто кажучи, просто викинули один день нашого коротенького відпустки - коту під хвіст. Гірше оглядової екскурсії за все життя я не бачив ніде. Ні за які бакси і євро - мене в Сочі більше не заманиш. Село - селом, а люди навколо тебе - кожен хоче обдурити і поживитися. Живуть за рахунок туризму, а ніс тримають вище даху. Це не тільки моя думка, але і думка нашої групи з 50 осіб, які брали участь в оглядовій екскурсії. У всіх відклалося дуже негативнийвраження про неї - ця гонитва за грошима, все швидше, швидше, швидше, люди толком нічого не побачили, заплатили гроші за їжу - залишилися голодні і мало не переломались на скелях. Не буду про сумне. Далі прикол в Туапсе у 24 годинному цілодобовому гастрономі, розташованому поруч з будинком, де ми проживали. Заходжу в магазин з метою купити свіжої ковбаси і спиртного. Підходжу до вітрини з ковбасою. Там вареної ковбаси видів 10, далі п'ять видів сосисок і виду три сардельок, видів 6 сирокопченої ковбаси. Саме що цікаве - НІ НІОДНОГО ЦІННИКА. Не вважав виглядати ідіотом в чужому місті і вирішив поспостерігати, як цю ковбасу купують місцеві. Підходить місцева мадам і говорить продавцю, мені Людочка грам триста “ПРИОНЕЖСКОЙ. Та їй зважує і каже - 132 рубля. Покупець розплачується з Людочкой і обидві говорять один одному Спасибі - тобі спасибі. Пора йти в наступ, так як явне порушення правил торгівлі. Я кажу: Людочка - 300 грам “Докторської в натуральній оболонці. Вона каже, що немає проблем і початку відрізати на око. Я запитав:Шановна Людочка, соромлюсь запитати, а ковбаса у Вас тут взагалі в яку ціну і конкретно та, яку Ви мені подвешиваете. Вона відповіла, - а біс її знає, мовляв, типу тільки що от її рідну завезли. Потім кричить в бік підсобки: Светулечка, ковбаса в натуральній оболонці?. У відповідь - голос з підсобки: Хрін її цю ковбасу прокляту розбереш, мовляв типу по 225 або за 265 рублів, пробиватися за середньою не помилишся, Людочка! Мене вдарив правець після всього почутого і я сказав, дорогі ви мої, пробивайте но мені по 225 - по мінімуму інакшеце буде Ваш останній день торгівлі. Зважила, навіть не пререкалась. Далі ще цікавіше. Купівля спиртного. Одним словом цінники на пляшках з горілкою об'ємом 0,7 літра є а по 0,5 літра немає. Я кажу - мені, мовляв ПУТІНКА - 0,5. Людочка відповідає, типу тільки що привезли, цін ми не знаємо, беріть по 0,7. Коротше кажучи, за 15 днів, заради інтересу на пляшці ємністю 0,5 літра цінника я так і не побачив. Є видно міста в Росії, які живуть вже давним-давно при комунізмі, а ми про це не знаємо. Люди дають заробляти один одному. Анатовп місцевих в черзі в тому магазині ще обурювалася на мене, мовляв, не затримуй продавця, не подобається, іди в інший магазин.

Ну і на останок найцікавіше, що відбулося в нас у відпустці. З донькою вирішили по фотографуватися на молі (хвилерізі) на великих каменях. При поверненні з чергової зйомки, дочка при підйомі на величезний камінь не втримала рівновагу і полетіла вниз на мене, я спрацював як велика подушка безпеки, запобіг її падіння, але сам при цьому отримав глибокі рани гомілки лівої ноги. Ось та 24 годинна цілодобова аптека мені і допомогла, де я зміг купити медикаментів, обробити рану і в підсумку 1,5 дня в лежання провів у квартирі. Добревчасно все обробив, і рана зажила швидко. Туди і назад їхали у відмінному купейному вагоні з біотуалетами та кондиціонерами. На стоянках туалети працювали, не було проблем з чергами.

Ось такий короткий нарис нашого з дочкою подорожі - “на халяву пожити в однокімнатній чорноморської квартирі. Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Але найголовніше - це те, що світ не без добра людей.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты