ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



ВСЕ ДОБРЕ, ПРЕКРАСНА МАРКІЗА ?

все добре, прекрасна маркіза ?..

Падіння цін на сировину, що відбулося на початку травня, сполошила політиків і економістів, але незабаром всі зітхнули з полегшенням. Це був не обвал, а всього лише корекція. Здавалося б, хороша новина. Але тільки за цією доброю новиною позначаються контури безпрецедентної катастрофи.

Показово, що разом покотилися вниз всі ціни, почало дешевшати навіть золото, яке в періоди криз зазвичай привертає до себе зневірених і наляканих інвесторів. Це різке і одночасне падіння свідчило про те, що у гравців ринку просто закінчуються ресурси. А це значить, що настав так званий рівновага — не більш ніж перепочинок, за якою рано чи пізно настане новий обвал. Ринок у черговий раз посміявся над оптимізмом риночників.А для людей, здатних мислити хоч скільки-небудь критично, стає очевидним, якою мірою умовна, тендітна і недовговічна нинішня стабілізація.

Інше питання, що мислити критично, та й взагалі мислити, вміють далеко не всі. І чим вище соціально-адміністративної сходах, тим більше стає рідкісним це якість. Що стосується так званих гравців ринку, то їм це якість принципово не притаманне, інакше вони не могли б успішно виконувати свою основну економічну функцію, реагуючи як амеби механічними діями на зовнішні подразники.

Між тим, ціни на сировину залишаються захмарними, душили всяку економічну, а головне виробничу активність. Гірше того, незважаючи на відсутність серйозного попиту, ціни вперто не бажають падати. На тлі слабкого економічного зростання такий стан справ свідчить про небувалий розмах спекуляцій. Грандіозні кошти, витрачені урядами усього світу в 2008-2009 роках для того, щоб впоратися з кризою, дійсно допомогли виправити фінансову звітність і запобігти банкрутству більшості системоутворюючих компаній — як на глобальному, так і на національному рівні.Але в кінцевому рахунку гроші пішли не на розвиток виробництва та збільшення споживання, не в реальний сектор, а саме у сферу спекуляцій.

Іншими словами, положення стало порівняно з 2008 роком не краще, а значно гірше. Неефективність бізнесу не була покарана, навпаки, вона отримала заохочення. Управлінське якість світового капіталізму стрімко падає, віщуючи низку корпоративних крахів, аналогічних тим, які ми бачили три роки тому. Гірше того, у корпоративних еліт з’явилася впевненість, що їх будуть витягувати з біди, що б вони не накоїли.Вільний ринок, де держава зняла з себе функції регулятора, зберігши функцію пожежної команди і загального рятівника, обертається тотальною безвідповідальністю бізнесу.

Держава, як і раніше, готовий будь-якою ціною рятувати і зберігати приватний сектор, жертвуючи навіть найелементарнішими інтересами і правами своїх громадян. Але не все залежить від політичної волі, ідеології і бажання. Ресурси урядів, схоже, вичерпані. В Європі це вже очевидно. У Сполучених Штатах це стане очевидно в найближчі місяці, якщо не тижні. Залишається Китай. Але його коштів, як би великі вони не були, не вистачить для порятунку глобальної економіки.І якщо першу хвилю кризи економіка Піднебесної перенесла порівняно легко, то немає ніяких гарантій, що в умовах падіння світового попиту їй вдасться уникнути серйозних неприємностей. Тим більше, що і минулого разу все було не так вже гладко — читаючи китайські звіти треба пам’ятати про цензуру і банальної фальсифікації статистики.

Головним підсумком першої фази кризи виявилося те, що приватні інвестори були повсюдно врятовані за рахунок держави, але така політика поставила багато уряду на грань банкрутства. Замість того щоб націоналізувати збанкрутілі компанії, влади націоналізували їх борги, змусивши платника податків покривати провали корпорацій. Ця тенденція була повсюдною.У Греції, Ірландії чи Португалії урядові фінанси звалилися швидше ніж в інших країнах не тому, що греки чи ірландці ледачі, погано працюють або безвідповідально беруть гроші в борг (зауважимо, що абсолютно однакові події відбулися в Греції, яку прийнято лаяти за безвідповідальність, і в Ірландії, яку економісти ставили в приклад всім, включаючи греків), а тому, що ці економіки просто менше, і отже ресурси урядів там були вичерпані швидше.

Але і реструктуризація боргів Греції чи Ірландії відбувається за тією ж логікою соціалізації збитків. Уряди інших країн Євросоюзу викладають гроші з бюджету, щоб врятувати приватних інвесторів, які кредитували збанкрутілі країни.Невирішена (і нерозв’язна проблема Греції стає проблемою Європи, а німецький або фінська платник податку змушений в черговий раз рятувати банки. Найнеприємніше те, що кінця цьому не видно. Адже величезні вливання коштів лише консервують ситуацію, в результаті чого грошей треба витрачати все більше, а результатів немає.Ефективність всіх учасників процесу невблаганно падає, оскільки весь сенс того, що відбувається як раз і полягає в субсидуванні (і отже, стимулювання) управлінської та економічної неефективності приватного капіталу. Ми отримуємо дивовижну ситуацію, максимизирующую негативні риси ринкової економіки і повністю блокує її позитивні сторони (наприклад, неминучість покарання за управлінські помилки). Інша справа, що нескінченно довго так тривати не може.Крах неминучий.

Доля Греції наочно свідчить про те, що політика на кожному витку процесу погіршує ситуацію. В обмін на отримання нових коштів від Євросоюзу уряд в Афінах погодилося на заходи жорсткої економії. Це вдарило по населенню країни, в результаті чого скоротився внутрішній ринок, виробництво в черговий раз впала, дрібні та середні фірми стали закриватися, надходження до бюджету різко скоротилися, що звело нанівець виграш від економії на витратах. В результаті не минуло й року, як країна змушена була знов звернутися за допомогою до Євросоюзу.Оскільки допомога буде надана рівно на тих же умовах, зрозуміло, що борг буде рости далі, а економіка деградувати, і дуже скоро з’ясується, що грошей в черговий раз не вистачає.

Федеральна резервна система США до деякого моменту може грати у власну гру, відмовляючись приєднатися до політики жорсткої економії. У Вашингтоні впевнені, що крах долара завдасть шкоди всім, а следовательнопочти всі країни світу, включаючи багатьох противників Америки, будуть змушені рятувати американську валюту. Сполучені Штати продовжують друкувати банкноти та брати позики, а їхні партнери і конкуренти приречені приймати на себе витрати американської інфляції у вигляді розгулу глобальних спекуляцій і завищених цін на будь-які товари, номіновані в доларах.Але і тут ми спостерігаємо неминуче наближення кінця. Здатність світової економіки абсорбувати надлишковий потік втрачають цінність доларів не безмежна. Під тиском виявляється вже Вашингтон. На президента Обаму тиснуть ззовні європейські банки і зсередини консервативна республіканська більшість у Конгресі, вимагаючи змінити фінансову політику. Америка повинна зупинитися, щоб уникнути фінансового колапсу, наслідки якого будуть настільки грандіозними, що їх навіть важко собі уявити. Безсумнівно, фінансова політика буде скорегована.Але порятунок американської фінансової системи у свою чергу обернеться неминучим крахом спекуляцій, за яким піде хвиля банкрутств, черговий спад і радикальне зниження цін на сировину.

Для Росії це буде означати кінець епохи.

Якщо перший удар кризи вдалося витримати в основному завдяки американській емісії і заснованого на ній китайському попиту, то цього разу нас вже ніщо не врятує. Неспроможність економічної моделі, по якій розвивалася країна протягом двох десятиліть, насправді і так видно всім. Але в Росії існує дивовижна і властива майже всім верствам суспільства впевненість, ніби з невдалою економічною системою можна існувати нескінченно довго. А в житті так не буває.

Сьогодні політики все ще займаються безглуздими інтригами один проти одного, політологи з розумним виглядом коментують всілякі ініціативи, підраховуючи уявні окуляри, які заробив чи втратив один або інший з представників тандему. Між тим Титанік давно вже йде прямим курсом на айсберг. Шлюпок на всіх не вистачить, а на капітанському містку ніхто навіть не обговорюють плани порятунку.

Автор: Сергій Криндач.

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей