Вирішив на вихідні з'їздити в Чечню. Просто так - туристом. В останні місяці на Північному Кавказі кілька разів вводили режим контртерористичних операцій. Але я подолав усі блокпости і дістався до хмарочосів Грозного.

Звідси видно, що Чечня з Інгушетією цілком могли б стати привабливим місцем для відпочинку.

В обхід дешевше

Якщо добиратися з Петербурга до Чечні безпосередньо, вийде недешево. Квиток з "Пулкова" до аеропорту Грозного, красивого і сучасного, обійдеться десь в 16 тисяч рублів. Приблизно в два рази дешевше летіти через Москву і осетинський аеропорт "Беслан", в якому мало що змінилося з радянських часів.

Далі - нескладно, великих відстаней на Північному Кавказі немає. Від Владикавказа (столиця Північної Осетії) до Грозного - близько 100 кілометрів, а до колишньої столиці Інгушетії Назрані - близько 20.

На місці з'ясувалося, що на російському Кавказі немає такої послуги як оренда машини. Але я все ж знайшов в Інтернеті Хасана, власника переведених на газ "Жигулів". Він засмутився, що у мене "немає скоринки МВС", але за 2000 рублів в день вписав мене в страховку і віддав ключі. Так що ближче до ночі я вже мчав по Військово-грузинській дорозі, що веде від Владикавказа в сторону кордону з Грузією.

На блокпосту між Північною Осетією і Інгушетією, біля мосту через Терек, ввічливо, але прискіпливо, з дзвінками в центр, перевіряють паспорти автоматники. Вони стережуть в'їзд в прикордонну зону біля грузинського кордону. Добре озброєні тут все силовики, включаючи даішників. Але прикордонники запевняють, що зараз обстановка тут на дорогах спокійна.

Зупинився в Армхи, одному з найбільш заслужених курортів Інгушетії. Тут недавно проклали гірськолижну трасу. Говорили, що вона допоможе перетягнути частину туристів з Сочі. Ще не перетягнула. Місцева цілителька Тамара Хаджі-Муратовна каже, що раніше на місці траси росли гірські сосни. Вона збирала там шишки і робила з них мед. Тамара не може забути про ці сосни.

"Навіщо траса потрібна ось ця лижна? Хто там лижі буде катати? У Грузії - так, це холодна сторона, північна, Казбек, і там взимку і влітку сніг лежить на горі. А тут і снігу майже не буває!" - каже Тамара. На її думку, вже якби і рубати було сосни, то під хороший басейн або спортивний комплекс - "як у Владикавказі зробили, яким Кабаєва Аліна завідує".

Вежі й герої

У горах навколо Армхи головні місцеві визначні пам'ятки - кам'яні вежі вайнахів (спільні предки інгушів і чеченців). Вежі - це складені з каменю родові замки, схожі на шахові тури, їх багато на сусідніх схилах.

Вежі усередині реставрують, так що в Ерзі, найвідомішому їх скупченні, щосили пахне свіжою вапном. Серед веж і гір розкидані аули, багато з яких малообітаеми: цим Інгушетія схожа на Ленобласть. Біля веж пасуться коні, красиві, породисті.

Магомед з роду Ахріев - останній житель аулу Фуртоуг. Правда, ще один горець привозить сюди пастися корову. Возить він її у відкритому кузові вантажівки, де корова дуже впевнено тримає рівновагу. Я насилу розминувся з його вантажівкою на грунтовому серпантині. Неподалік джгут багаття російські прикордонники.

Магомед несхвально подивився на осетинські номера "Жигулів". Але переконавшись, що я з Петербурга, відкрив музей одного інгушської бідноти і полум'яного революціонера Гапура Ахріев. Усередині різьблений стіл, шафа і ліжко, привезені з дореволюційного Петрограда.

Тут же лежить мармурова табличка іншому представнику роду - Рашідбеку Ахріев. Уродженець аулу, "перший льотчик з народів Північного Кавказу", в Вітчизняну він перекидав боєприпаси і продовольство з Москви в Ленінград. Табличку Магомед ще не вирішив, куди прикріпити.

Старий вірить, що аул не спорожніє: "Я був дав своєму синові скажу сюди переїхати, і він переїде. У нас на Кавказі так прийнято: що батько сказав, то син зробив".

В околицях є ще що подивитися - наприклад, першу, як запевняють, на території Росії християнську церкву (вайнахи стали приймати християнство з VIII століття, а Володимир хрестив Русь в кінці Х).

Небезпеки на дорозі

В Чечню звідси можна потрапити, проїхавши через Сунженський район Інгушетії. Але на наступному блокпосту - на виїзді з прикордонзони - солдати дали зрозуміти, що краще буде розвернутися.

Нічого до кінця не зрозумівши, я дав задній хід і відправився в Чеченську Республіку через Владикавказ, а там для надійності скористався таксі. Петербурзькі дороги в порівнянні з чеченськими залишають бажати кращого. На шестисмуговій трасі "Кавказ", що проходить по території республіки, асфальт - як дзеркало, жодної ямки.

Є й зворотний бік медалі - величезна швидкість, з якою звикли носитися місцеві водії. Випадок оцінити манеру місцевого водіння представився в 40 кілометрах від Грозного, біля Ачхой-Мартана. У таксі врізалася йде ззаду машина - і наш автомобіль відлетів в пружний відбійник, повністю втративши капота. Спасибі Рамзана Кадирова, якщо це він поставив такий хороший відбійник!

Я очікував як мінімум перестрілки, але чеченський водій був спокійний і задав тільки одне питання: "Чи є у вас постраждалі?" Величаво ввічливий був і чеченський даішник: "Хто правий, хто винен, вирішить суд, дякуйте Аллаха, що всі живі". Інший інспектор допоміг викликати евакуатор. Перш ніж перейти на чеченський, сказав в трубку по-російськи: "Ця людина - друг мого будинку, допоможи йому з усім, чим потрібно".

У темряві чеченської ночі вили сирени, блимали червоно-сині маячки. Але все це не зупинило чергового лихача, який загальмував лише в останній момент перед розбитою в аварії машиною, але зніс дзеркало автомобіля ДПС ...

У Грозному

Через Грозний тече річка Сунжа, вона кавово-коричнева і затиснута в стрімких бетонних берегах. У місцевій книгарні, знайти який непросто - він не на головній вулиці, проспекті Володимира Путіна, а трохи в стороні, - продають магнітики з текстом: "Грозний - місто військової слави".

Неподалік вишикувалися в ряд табуретки вусатих скупників коштовностей, фруктовий розвал, майже прямо біля входу торгують цілющими травами. Місцеві жителі, з якими ми говорили, дуже дивувалися, що ми приїхали не "по роботі", а "просто подивитися". І були раді - і у них тепер з'явилися справжні туристи здалеку.

Туристів дуже мало. Хоча тургрупи з Ставропілля мені все-таки зустрілися.

На проспекті Володимира Путіна магазини модного мусульманського одягу чергуються з місцевими аналогами "Макдоналдса". У центрі вулиці бульвар, але по ньому складно гуляти, тому що поперечні вулиці не перейти - переходів немає. Дворніци (двірниками тут працюють тільки жінки), розбившись на групи, метуть вулицю мітлами особливої чеченської конструкції.

Багато жінок на вулицях носять на голові хустки кольору республіканського прапора (зелений, білий, червоний). Деякі успішно поєднують такі хустки з міні-спідницями. Зустрічаються і зовсім блондинки в міні-спідницях і без всяких хусток. Жодної людини в хіджабі в Грозному я не побачив.

У центрі Грозний нагадує Дубай. Кілька хмарочосів місцевого Сіті схожі на витягнуті вгору спальні багатоповерхівки. Вони оповиті неоновими гірляндами. На одну з висоток, на 29 поверх, можна піднятися. Тут влаштовано оглядовий майданчик - на неї можна пробратися, тільки влаштувавшись до однієї з екскурсій. Я прилаштувався до екскурсії з Желєзноводськ (це в Ставропіллі).

На одному з бортів оголошення, що цей бік фотографувати забороняється. Бородатий охоронець стежить, щоб заборона не порушувався (стежить, втім, не так щоб дуже ретельно). Гіди пояснюють: з забороненою боку розташована резиденція Рамзана Кадирова; кажуть, у нього там є власний звіринець.

В іншому Грозний - малоповерховий місто (рідкісна споруда вище п'яти поверхів). І всі дерева молоденькі, що зустрілися мені товсті стовбури можна було перерахувати по пальцях. Всі інші дерева, як я розумію, впали під час чеченських воєн.

Сьогоднішнього Грозному більш підійшла б назва Мирний. Тут відчуваєш себе безпечніше, ніж в Петербурзі, хоча поліції на вулицях небагато. Усюди на вулицях цитати з Ахмата Кадирова. Вони про те, що війна назавжди повинна піти з цих місць.

Взагалі, у Кадирова-старшого тут монополія на розмову про війну. Тому що більше ніхто про війну не згадує. У Національному музеї Чеченської Республіки (а це величезний музей) серед трьох експозицій, які вдалося виявити, жодна з них не нагадує про останні чеченських війнах. У картинній галереї, наприклад, є портрет роботи Тропініна з XVIII століття, але мало що про Кавказ. Правда, в ще одній експозиції, куди потрібно хвилин 5 підніматися під купол по сходах, є бурки і кинджали.

Третя постійна виставка розповідає про Велику Вітчизняну війну, причому з важко передбачуваною боку - про роль чеченців в обороні Брестської фортеці. Оповідання про переселення місцевих народів, зробленому Сталіним, мені знайти не вдалося.

Інструкція до застосування

Повертався до Владикавказа днем, так що зміг розгледіти Газі-Юрт - селище, де за кілька днів до того був введений режим КТО. Неподалік від нього мене надовго зупинили на блокпосту. На стіні висіла інструкція, яка пояснює, що робити під час нападу бойовиків.

"Під час нападу на пост КЗП" Вільнюс "співробітник ППСП ОП № 1 УМВС Росії по м Владикавказу екіпірується засобами особистого захисту (бронежилет, каска) (озброєння, автомат, табельний пістолет), займає оборону, відображає напад в секторі обстрілу <... > Сектор обстрілу зона прямої видимості 50-100 метрів вул. Черменський шосе - 6-я Промислова. Взаємодіє вогнева точка № 5 - № 1 ".

Дуже заспокійлива інструкція - видно, все знають, що треба робити, якщо раптом що.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты