По сусідству з Іраном назріває ще один збройний конфлікт. Він спалахне з-за нестачі води

Чому весь світ так противиться отримання Іраном ядерної зброї? Для Пакистану, отримав атомну бомбу в 1998-му, все пройшло відносно спокійно, незважаючи на введені санкції. Про Північну Корею, також нещодавно проведшую ядерні випробування, все благополучно забули. Про Ізраїлі і зовсім намагаються не згадувати. А Іран дратує всіх настільки, що мова вже йде про крупномасшабной війні.

Очевидно, справа в тому, що всі країни ядерного клубу в більшій чи меншій мірі є здатними до домовленостей, з ними можна вести діалог на рівні раціональних доводів, вдаючись до політики взаємних поступок і взаємної вигоди. Іншими словами, вони передбачувані, і можна не боятися, що завтра хтось у верховному керівництві цих країн несподівано вирішить запустити свої ядерні ракети по сусідах.

Щодо Ірану такої впевненості ні в кого немає, і треба визнати, що перші особи країни самі багато для цього роблять.Буквально місяць тому Верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеив черговий раз закликав стерти Ізраїль з лиця землі.Тобто лідерів Ірану підозрюють у «релігійному фанатизмі», який стане для них підставою для застосування ядерної зброї іншим країнам без оглядки на наслідки.Міркування про те, чи справді це так, чи ж відноситься до розряду гучних, але пустих заяв, облишмо, однак, погодимося з тим, що поява ядерної зброї у релігійних фанатиків є очевидною загрозою для всіх інших. І в найближчому майбутньому це дійсно може статися. Тільки зовсім не в Ірані, а в сусідній країні — Пакистані.

Висохлі води Інду

Динаміка вибухового зростання чисельності населення Пакистану не може не викликати до себе пильної уваги. Згідно британської переписом 1911 року, тоді на цій території проживало лише 19 мільйонів чоловік. У 1954 році — 34 мільйони, по перепису 1998 року — 131 мільйон. Зараз чисельність населення цієї країни оцінюється в 180-200 мільйонів жителів. Той факт, що величезна їх частина — це дуже молоді люди, служить гарантією того, що демографічний вибух продовжиться. Передбачається, що 4 з 10 пакистанців — особи у віці до 14 років.В результаті, за оцінкою Світового Банку, до середини століття населення Пакистану складе 335 мільйонів чоловік.

Проблема в тому, що ця держава вже сьогодні переживає найжорстокішу нестачу води в самих різних сферах.Практично повна залежність від річки Інд ставить під загрозу стабільність всієї країни, перетворюючись на смертельну небезпеку для її майбутнього. Територія Пакистану, будучи однією з найбільш посушливих на планеті, при цьому схильна і ризику таких руйнівних повеней, як в 2010-му році, коли загинуло близько 2000 пакистанців, а економіці країни було завдано колосальний економічний збиток.

У 2009 році фахівці Центру Вудро Вільсона прийшли до висновку, що внаслідок зростання чисельності населення Пакистану до 2025 року дефіцит води складе 100 мільярдів кубометрів — дві третини нинішнього потоку Інду. Вже сьогодні мешканці тих провінцій, які знаходяться нижче за течією річки, звинувачують своїх сусідів в марнотратства загальних водних запасів.Погіршення ситуації означатиме, що з роками конкуренція між окремими регіонами країни загостриться настільки, що з високо часткою імовірності призведе до масштабного внутрішнього військового конфлікту, який збільшиться втратою контролю над ядерним арсеналом Пакистану, який оцінюється приблизно в 100 боєзарядів. З урахуванням популярності радикальних настроїв в країні, це означає, що контроль над ними може перейти до релігійним фундаменталістам, у яких не буде моральних перешкод утриматися від їх застосування, що загрожує катастрофою для всього регіону.

Щоб зрозуміти, наскільки реальні загрози, які стоять перед Пакистаном, ми звернулися в Інститут водних проблем РАН. Розповідає директор Інституту Віктор Данилов-Данільян:

У Пакистані дійсно дуже водонапряженная ситуація. Вона абсолютно екстраординарна, і я думаю, що більше ніде у світі такого немає. У 1937 році біля міста Хайдарабад (не плутати з великим однойменним містом на півдні Індії — прим. «СП»), де Інд починає ділитися на рукави перед впадінням в Аравійське море, що його річний стік становив 240 км3/рік. За наступні 40 років у зв'язку з колосальним зростанням водозабору, тобто відбирання води людиною (насамперед, для потреб зрошуваного землеробства) річний стік знизився до рівня в 80 км3/рік, тобто в три рази. До 2000-му році він став рівним 10-20 км3/рік. Ця величина дорівнює природним щорічним коливань водного стоку великих річок, і це ті показники, які ми маємо після усього водозабору, який сьогодні здійснює Пакистан.

«СП»: — Які з цього можна зробити висновки?

— Що ресурсів у Інду вже практично немає — це просто межа. Тобто ми можемо сказати, що ті 180-200 млн. людина, які сьогодні живуть в Пакистані, це та межа, яка може прогодувати Інд. Тому що ресурсів води в Пакистані вже немає зовсім. Всі гідрологічні розрахунки зазвичай виконуються з похибкою близько 10 відсотків, і сьогоднішні водні ресурси цієї країни знаходяться в межах цієї похибки. Для річки, яка колись несла 240 км3 води в рік, 10 або 20 км3 це крапля.

Але це не єдиний випадок у світі: у китайської річки Хуанхе в наш час взагалі тільки від 3 тижнів до 3 місяців є якийсь стік в океан, тому що вода цієї ріки повністю розбирається на потреби людини.

«СП»: — Ви можете назвати якісь причини такого швидкого зростання водозабору в Пакистані? Це швидке зростання чисельності населення?

— Справа не тільки в зростанні його чисельності, але ще і в тому, що навіть те населення, яке вже є у Пакистану, хоче жити все краще і краще, а це неможливо без зростання водоспоживання. Наприклад, якщо ці люди хочуть їсти більше м'яса, то для цього потрібно дуже багато води. Худобу треба годувати рослинною їжею, а для неї потрібно великі водні витрати. М'ясо — дуже водоемкий продукт.

«СП»: — Може бути, існує можливість зменшити водний на прес Пакистан за рахунок імпорту продовольства, адже велика частина витрат води припадає на сільське господарство?

— На сільське господарство в середньому по світу витрачається 68% від загального світового споживання води.Наприклад, для виробництва однієї тони зерна потрібно приблизно 1000 м3 води. У Росії навряд чи є спеціалісти, які цілеспрямовано займаються дослідженням водних проблем Пакистану, які змогли б сказати, який відсоток йде на сільське господарство конкретно в цій країні, але я думаю, що навіть в самому Пакистані це відомо погано. Однак скільки водних ресурсів від цього можна вивільнити за рахунок імпорту продовольства, ще велике питання.Адже тут стоїть ще і проблема величезного сільського населення, якому потрібно якось і десь працювати, а ви пропонуєте значно зменшити його зайнятість у сільському господарстві.

З іншого боку, для того, щоб купувати продовольство, яке до того ж досить швидко дорожчає, потрібно платити, а робити це можна тільки експортуючи щось. А у Пакистану з цим погано: нафти і газу у них немає, та й в цілому з платоспроможністю досить неважливо — це не дуже багата країна. Значить, їм потрібно розвивати власне неводоемкое виробництво, а це, насамперед, «хай тек».Але в країнах впровадження таких технологій ускладнене: там має місце порочне коло, коли перехід до високих технологій вимагає кваліфікації і пристойних грошей, а «пристойні гроші заробляються на «брудних» виробництвах, не сильно піклуються про довкілля та економії води. До речі, Індія, перед якою стоять схожі водні проблеми, в цьому відношенні виглядає досить непогано.

«СП»: — Тоді що можна зробити, щоб виправити цю ситуацію?

— Теоретично багато чого: можна, наприклад, перейти до підземно-крапельному зрошенню в сільському господарстві, яке потребує в 6-10 разів менше води, ніж традиційні системи зрошення. Можна переходити до многооборотним схемами в промисловості, що дасть схожий ефект. Нарешті, можна менше псувати води, тобто краще чистити стік, завдяки чому ці води можна буде потім використовувати в сільському господарстві. Інше питання, наскільки в нинішніх реаліях Пакистану можливо впровадження цих технологій.

Безгоспних атомних бомб не буває

Військові наслідки від такого серйозного водного кризи в Пакистані оцінює заступник директора Інституту політичного і військового аналізу Олександр Храмчихін:

— У цій ситуації я не бачу ніякої можливості компромісних рішень, які дозволили б уникнути внутрішнього військового конфлікту. Кожна держава обмежена своїми кордонами. Якщо воно сильне як Китай і при цьому не здатна впоратися зі своїми внутрішніми проблемами, залишаючись у своїх кордонах, це держава буде вести експансію, а якщо воно таке як Пакистан, у нього просто почнеться внутрішній колапс. Хоча його й не можна назвати слабкою державою, але його підпирають ще сильніші сусіди, особливо Індія.

«СП»: — Що буде відбуватися в цьому випадку?

— Пакистан і так багато в чому штучне держава. Воно складається з декількох частин, в яких досить сильний сепаратизм. В результаті загострення водної проблеми просто почнеться розвал усієї країни і громадянська війна.

«СП»: — Чий прихід до влади найбільш імовірний в цьому випадку?

— У деяких частинах держави до влади, ймовірно, прийдуть ісламісти.

«СП»: — Але Пакистан — країна, що володіє ядерною зброєю. Якщо ісламісти його отримають, не використовують її у терористичних цілях проти Індії?

— Тут питання в тому, чи зможуть вони її технічно освоїти і підготувати до застосування. Для них це буде найбільша проблема, і я не впевнений, що вони зможуть впоратися з нею. А якщо зможуть, то чому б її не використати? Ні моральні обмеження, ні страх, що їм скажуть ядерним ударом, для них не буде мати ніякого значення, тому що це релігійні фундаменталісти і справжні радикали. Раціональні аргументи не чинять на них ніякого впливу.

«СП»: — Але ж можливий такий варіант, що радикали прийдуть до влади не просто так, а будуть підтримані армією.

— Так, може, і це, звичайно, кардинально міняє справу, тому що в цьому випадку у них будуть зовсім інші можливості.

«СП»: — чи Допустить цю ситуацію Індія?

— Звичайно, вона постарається цього не допустити, але втрутитися буде складно. Китай теж буде перебувати в непростому положенні. Для Китаю Пакистан — союзник, для Індії — супротивник, але при цьому втрутитися захочуть і ті, і інші, але зробити це буде нелегко. По-перше, чисто географічно Пакистан перебуває на далекій периферії Китаю, по-друге, втручання у такий конфлікт в перенаселеній країні саме по собі дуже важко. Це загрожує важкими наслідками і для втручається. При цьому завдання буде не стільки миротворча, скільки просто у вилученні ядерної зброї.Мабуть, вони спробують втрутитися просто тому, що іншого виходу не буде: ні одному, ні другому не потрібні ядерні вибухи на своїй території або поблизу її кордонів.

«СП»: — В такому разі виходить, що у Китаю й Індії буде одна спільна задача, і суперечності між ними повинні відійти на другий план? Значить, Китай не повинен перешкоджати діям Індії по отриманню контролю над пакистанськими зарядами?

— Тут питання в тому, що буде до того моменту відбуватися в самому Китаї, які в нього будуть проблеми, і в якому стані він буде знаходитися. Те ж саме справедливо і відносно Індії.

«СП»: — А чим отримання атомної бомби талібами загрожує Росії?

— Це залежить від того, які у них будуть засоби її доставки, тому що якщо бомба, грубо кажучи, просто лежить в піску, то для нас це навряд чи створить проблеми. Якщо ж є ракета, то постає питання, чи долетить до нашої території.Зараз у Пакистану таких ракет немає, але з урахуванням активності їх роботи над ракетними програмами вони можуть у нього з'явитися.

«СП»: — чи Можливий такий варіант, що при розпаді Пакистану частина його територій утворює єдине ціле з Афганістаном, з яким вони і сьогодні практично неможливо розрізнити по ряду ознак?

— Я б сказав, тут, швидше, можливо створення Пуштуністана: північно-західній прикордонній провінції Пакистану і більшої частини Афганістану, але навряд чи це буде «єдине ціле».

«СП»: — чи Можливо напрямок експансії цього утворення в Середню Азію, як це вже відбувалося в 90-х роках?

— Рух талібів буде відбуватися туди як раз в тому випадку, якщо Пакистан залишиться єдиною державою. Ось тоді після відходу американців з Афганістану, він практично обов'язково почне заохочувати експансію талібів на північ.Вони контролюються Пакистаном практично повністю. Але це буде інший сценарій. Він реалізується у разі, якщо талібам вдасться спровокувати внутрішню повстання в центрально-азіатських країнах. Для нас це буде загрожувати втратами, і, можливо, це рух нам доведеться зупиняти вже на кордонах Казахстану, відмовившись від південних країн.

«СП»: — У вас є припущення, коли це може статися?

— Давати тимчасові прогнози тут безглуздо. Є дуже багато змінних чинників, які неможливо прорахувати, тому прогнози в питанні термінів ніколи не збуваються. Але бути готовими до такого сценарію розвитку подій нам необхідно.

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты