ТВ-Чиркей

Українське Новинне Інформаційне Агентство



Восстановление данных с флешки ремонт компьютеров в вднх около чехова.

Які вони тепер ці Даїшники?

З деяких пір я перестала переживати і нервувати, коли мене зупиняють даішники. Раніше-то я намагалася на жалість їх пробити і переконати, що я не така, і це всі непорозуміння. А ще у мене від хвилювання руки тряслися і доводилося потім ще доводити, що це я не з бодуна, а по життю нервова – у мене і довідка від медкомісії є: вегето-судинна дистонія, до водіння автомобіля допущена.

Продин раз навіть довелося відстебнути на місці, щоб не перевіряли на трубочці – а раптом і справді чого-небудь знайшли? Ні, з ранку я не п’ю, але мало чого в моєму організмі є? А тоді, буквально за тиждень до цього випадку, я випила таблетку пенталгіну від голови, а там кодеїн, який по аналізах протягом місяця визначається і за який позбавляють прав автоматично, на раз-два. Так що готівкою явно дешевше.

Але з якогось моменту я втомилася їх боятися. Даішники стали рутиною, простий, як дорожній податок. Тепер я просто смиренно дістаю права і підписую протоколи. І, чесно кажучи, мені на це наплювати. Російські даішники, на відміну від, скажімо, українських, завжди свистять і махають палицею по справі. Значить, я швидкість перевищила або знак який не помітила, з ким не буває. Вони теж відносяться до цього цілком буденно. Але сьогоднішній товариш мене вразив. То своєю щирістю, то цинізмом, не зрозуміла.

Звозила я тут нашого нового приблудного кота з дачі в Ногинск в ветеринарку. На шляху назад по вулиці III Інтернаціоналу – головній вулиці цього приємного містечка – мене чекав він.

– Порушуєте, – каже. – Хіба ви не бачили знаку “Рух заборонено”?
– Бачила, – говорю. – І давно ви його тут повісили?

– Та вже років вісім як, – відповідає.
– А навіщо? – питаю. – Вулиця, начебто, широка, пробок у вас тут немає, чому ж такі обмеження?

– Ну як же! – починає закипати даішник. – Адже це ж центр міста, стратегічна місцевість! Ось тут у нас зліва телеграф варто…
– Слухайте, – кажу, – я не збираюся захоплювати ваш телеграф. Я кота везу з клініки, мені не до телеграфу.

– Так праворуч – взагалі Управління внутрішніх справ! – не вгамовується даїшник.

На це я навіть не знайшлася, що відповісти.

Сидимо в його машині, він пише протокол. Я йому: штраф, начебто, зовсім невеликий за це порушення? Він відповідає, не хвилюйтеся, сто рублів я вам випишу, а так взагалі-то триста. Та мені, кажу, різниця невелика, сто чи триста. Я, може, просто пишалася тим, що довго без штрафів їжджу, не порушую. А він мені на блакитному оці і видає:

– У нас, не порушуючи, їздити неможливо. Це ви просто не траплялися. Бо вас багато, а нас мало.

І виписав, гад такий, триста.

Публикації (RSS) Мапа ТВ-Чиркей