А все-таки, як культурно, по-європейськи, підійшли до питання друзі України — не землю стали тому вимагати, а лише її оцінну вартість

Є одна цікава особливість у всіх молодих держав, які прагнуть дружити з Європою — цілковита неготовність до наслідків цієї дружби. Рожеві окуляри ілюзій спадають, коли Європа і європейці починають ласкаво, але твердо говорити своїм новим партнерам: а ви, наші нові друзі, не забули про ті образи, які колись завдали нам, справжнім європейцям? Раніше ми це питання не особливо будировали — що з вас, варварів, було взяти, а тепер — без цього ніяк. Треба розставити всі крапки над і — у майновому, насамперед, плані. А потім вже будемо жити душа в душу.Та ви не хвилюйтеся, ми зайвого не візьмемо, все буде культурненько, через суд...

Це передмова стає більш зрозумілим в контексті чималого бажання поляків повернути своє майно на території так званих Східних Кресів, що входили до складу Польщі до 1939 року:

Як ми бачимо по карті, територія ця зовсім немаленька — на вскидку, мало не половина сучасної Польщі. І, відповідно, кількість тих, хто там жив, теж було досить численним. А це гарантує буквально штормовий вал позовів в європейські суди.

Втім, про все по порядку. Ще в квітні цього року в Польщі виникла організація Реституція Кресів, яка поставила своєю метою отримання від України компенсації за все добро, яке поляки були змушені кинути після 1944 року. Вже початок діяльності нової організації давало зрозуміти, що це не три з половиною фріка — у неї відразу ж увійшло кілька сотень людей, а все, як було підраховано, що в Польщі на сьогодні є близько ста тисяч людей, у яких є документальне підтвердження володіння власністю на території сучасної України.

Квітнева новину прошумела, і забулася. Але, як виявилося, вперті (і жадібні) поляки без діла не сиділи, а встигли за півроку підготувати 600 позовних пакетів документів у європейські суди. І, щоб відповідачі встигли зібрати необхідну суму, відразу її озвучили — приблизно 5 мільярдів доларів.

Гумор, власне, не в тому, що поляки вирішили отримати компенсацію, а в тому, що у них саме тепер з'явився досить неиллюзорний шанс хоча б на частковий успіх. А чому, як ви думаєте? А тому — ха-ха-ха — що Україна — це Європа: в тексті Угоди про Асоціацію з ЄС чітко прописані обов'язки держави щодо захисту прав спадкоємців нерухомості та іншого майна. І тепер згадайте початок цього тексту.

Ну адже феєрично до болю: головні герої карнавалу на Майдані, найкращі заевропейці — західні українці — в самому прямому сенсі ризикують бути обдертими як липка тими, до кого вони втекли, розкривши обійми! Коли у мене буде поганий настрій, я завжди згадаю про це і не зможу стримати посмішку.

Ви можете цілком резонно відповісти: так адже їм ніхто нічого не дасть. Е, ні! Не все так просто! По-перше, поляки і самі не дурні — вони прорахували ситуацію на кілька ходів вперед. Спершу вони, чисто для проформи, планують подати документи в українські суди, а після передбачуваного отлупа там — вже підключати важку артилерію у вигляді Страсбурга та інших всеєвропейських судів останньої інстанції. І, судячи вже з першого залпу з 600 позовів, у них є непоганий шанс взяти Страсбурзький суд просто змором. 100 000 поляків зі своїми позовами можуть просто заддосить будь-який суд.

По-друге, в самій Польщі до такої ініціативи цілком співчутливе ставлення на всіх рівнях. Це чудово ілюструє вчорашній скандал у Львові, коли мер Садовий лаявся з послом Польщі з-за карти, на якій Львів зображений в польське підданство. Русский мир, говорите, занадто агресивний? Так Польський світ куди зубастішим!

А це означає, що і заважати Реституції Кресів ніхто з офіціозу не стане, та ще й прибережуть їх як козирну карту на випадок охолодження українсько-польських відносин. В разі чого, нагадають на найвищому рівні — є у нас тут одна громадянська ініціатива, а так як ми демократи, то не можемо до неї не прислухатися....

По-третє, такий інструмент тиску на Україну відтепер буде висіти як різка на стіні. Час від часу європейці в Брюсселі будуть згадувати про неї, брати в руки, зі свистом січ повітря і виразно дивитися в бік Києва.

Україна, правда, намагається контратакувати: мовляв, поляки українців у 1947 році теж погнобили у ході Операції Вісла. Якщо вже ви на нас у суд, так і ми вас можемо. Але такий обмін люб'язностями буде для України вкрай збитковий — на Східних Кресах польського майна залишилося куди більше, коштує воно дорожче (скільки, наприклад, коштує місто Львів?), і, найголовніше, Польща в силах розплатитися з українцями за таким позовом, а Україна — ні. Тому давати полякам самий забійний козир в руки (ми з українцями розплатилися, а вони з нами з аналогічного приводу не хочуть) Київ не ризикне.

Ось така кумедна історія. І щось підказує, що це далеко не кінець... А все-таки, як культурно, по-європейськи, підійшли до питання друзі України — не землю стали тому вимагати, а лише її оцінну вартість. Фактично, Україні пропонують оплатити своє нинішнє право на володіння трьома західноукраїнськими областями.

А що буде, якщо не сплатить? Чи побачимо ми, як частина території держави забирають за борги?

Григорій Ігнатов

Гостиная Палермо

Отдых на Кипре

Аюрведические препараты